правові норми

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз дефініції правомірної поведінки, осмисленні її критеріїв, видів, механізму формування та реалізації у сучасних обставинах. Правомірна поведінка як вид соціальної поведінки є складним процесом взаємодії людини та права. Ця взаємодія полягає у впливі права на поведінку індивідуума, який керуючись усталеною в його свідомості системою цінностей, обирає власну модель поведінки.  Саме цінності формують та характеризують внутрішній світ індивідуума: його духовний стан, волю, почуття, розум, ставлення до макрокосмосу.

У статті розкрито потенціал гармонізації національного трудового законодавства до європейських стандартів у контексті євроінтеграції України. У контексті євроінтеграції України конститутивні засади реалізації права на працю повинні формуватися на домінантах: забезпечення максимальності законодавчо визначених трудових прав й гарантій, оптимальності можливостей їх реалізації та ефективного запобігання порушенням трудових прав працівників.

Розглянуто особливості нормативно-правового регулювання державно- приватного партнерства в Україні. Визначено сутність державно-приватного партнерства та акцентовано увагу на інноваційності цього інструменту. Проаналізовано низку нормативно-правових актів, на базі яких здійснюється співробітництво між державою та приватними суб’єктами. Подано проблеми, які існують у сфері нормативно-правового регулювання державно-приватного партнерства.

Проаналізовано наявні у сучасному науковому дискурсі доктринальні дефініції “правоутворення” та окреслено характерологічні ознаки даного феномену. На основі узагальнення різних підходів до дефініції “правоутворення” визначено такі його ознаки: 1) вживається у різних аспектах; 2) тривалість правоутворення; 3) містить як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники; 4) в результаті правоутворення утворюються правові норми. Оскільки правоутворенння є тривалим процесом, то воно може бути по- ділене на певні етапи.

У статті автором сучасний стан та використання концепції державного суверенітету в міжнародному праві. Автор аналізує питання обмеження суверенітету з позиції реальних та недавніх прикладів у міжнародній практиці. У статті також робляться спроби простежити еволюцію уявлень про державний суверенітет та аналізуються різні теоретико-правові підходи до ознак суверенітету.

У статті досліджено проблематику аргументативної практики у юридичній діяльності. Акцент зроблено на вивченні вимог до мовців як суб’єктів судового процесу. З’ясовано фактори, які впливають на ефективність аргументування, а саме: комунікативні навички та здібності, знання, уявлення, ціннісна система мовця, емоційний та психологічний стан, соціальний статус та роль у суспільстві. Вказано на вплив цих чинників на визначення тактики та стратегії аргументування та відбору аргументів.

У статті досліджено питання становлення вітчизняної юридичної аргументації на засадах правової традиції. Акцент зроблено на проблемі відходу від радянської правової спадщини. Визначено основні чинники, які вплинули на відтермінування процесу становлення юридичної аргументації саме в Україні. З’ясовано вплив юридичного позитивізму на формування її особливостей, формулювання принципів права. Вивчено позитивні та негативні фактори впливу на стаChornobayновлення теорії юридичної аргументації на початку існування незалежної української держави.

Відзначено, що сьогодні для сфери соціального забезпечення суддів в Україні є характерними наступні напрямки: 1) адаптація європейських стандартів та досвіду зарубіжних держав у нормах законодавства про судоустрій і статус суддів України; 2) збільшення заробітної плати суддів за рахунок урізання соціальних гарантій; 3) зменшення змісту та обсягу соціального забезпечення суддівського корпусу; 4) переходу держави від переважання натурального соціального забезпечення (за рахунок у першу чергу пільг та гарантій) до грошового забезпечення.

Україна, ставши на шлях незалежності та побудови правової держави, спрямувала
свою діяльність на формування національного права. А звідси вивчення проблем
формування та розвитку такої галузі права як соціальне забезпечення – одне з головних
завдань юридичної науки. Це зумовлено тим, що за допомогою норм цієї галузі
проходить реалізація людиною та громадянином своїх найважливіших соціальних прав.
Поряд із цим, успішне вирішення завдань правотворчої та правозастосовної діяльності в