Ціннісні виміри правомірної поведінки

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз дефініції правомірної поведінки, осмислення її критеріїв, видів, механізму формування та реалізації у сучасних обставинах. Правомірна поведінка як вид соціальної поведінки є складним процесом взаємодії людини та права. Ця взаємодія полягає у впливі права на поведінку індивідуума, який, керуючись усталеною в його свідомості системою цінностей, вибирає власну модель поведінки. Саме цінності формують та характеризують внутрішній світ індивідуума: його духовний стан, волю, почуття, розум, ставлення до макрокосмосу. З іншого боку, індивідуум, перебуваючи у соціумі, здійснюючи певні вчинки та виконуючи конкретні дії, не завжди може бути освіченим щодо регулювання їх правом, але здебільшого здатний проаналізувати власну поведінку та оцінити її стосовно шкоди чи користі для інших членів суспільства.

Правомірна поведінка є основою правопорядку сучасного громадянського суспільства та правової держави. Саме через повселюдне дотримання правомірної поведінки держава спроможна реально та оптимально виконувати делеговані їй функції, а право – реалізовувати своє пряме призначення. Відтак державно-правові інституції, усвідомлюючи, що запорукою їх ефективності є здатність приймати справедливі закони та правильні рішення, яких дотримуватимуться соціум, повинні діяти у такий спосіб, який максимально стимулюватиме правомірну модель поведінки. Суспільна роль правомірної поведінки безпосередньо пов’язана із соціальним призначенням права. У процесі його здійснення досягаються цілі та завдання правового регулювання. Правомірна поведінка індивідуума відповідно до її результатів та об’єктивного значення, і є фактично правом у дії. Правомірна поведінка є соціально корисною діяльністю індивідуума, цілеспрямованою на забезпечення державних, правових, громадських і особистих інтересів, цінностей та цілей. Вона є цінністю для права саме тому, що сама особистість для неї є реальною цінністю.

З’ясовано, що правомірна поведінка ґрунтується на таких основних ціннісних елементах: правосвідомості та правовій культурі; розумінні індивідуумом того, що його права та свободи гарантовані законами та можуть оптимально реалізовуватися на практиці; свободі вибору, що дає індивідууму можливість діяти на власний розсуд й без будь-якого втручання; наявності особливих взаємовідносин між владою та індивідуумом, коли останній є рівноцінним партнером держави, який бере участь у прийнятті рішень, а також в інших процесах, здійснює контроль за діяльністю держави та її інститутів.