фортифікації

Васючин - сьогодні невелике село з приблизно однією тисячею мешканців. У минулому поселення мало міський статус та було одним з відомих ремісничих осередків. Тут існувала каменоломня, де добували та обробляли натуральний алебастровий камінь високої якості. Васючинський алебастр мав сніжно-білий колір та славився як прекрасний матеріал для оздоблення стін, різьблення скульптур, надгробків та декоративних архітектурних деталей. Власне васючинський алебастр називали у XVII cт.

У статті досліджено архітектурні особливості Високого Замку у Львові порівняно з європейськими фортифікаційними спорудами різних історичних періодів, починаючи від замків “мотте і бейлі” X–XII ст. до готичних фортець XIII–XIV ст. і ренесансних бастіонних систем XVI ст. Дослідження має на меті виявити як подібності, так і відмінності між Високим Замком та його європейськими аналогами, розглядаючи такі аспекти, як використання природного рельєфу для оборони, функціональне зонування та еволюцію матеріалів у фортифікаційній архітектурі.

У складі видання “Атлас українських історичних міст, том 1: Львів” 2014 р. було опубліковано схему-реконструкцію локалізації оборонних укріплень Львова, опрацьовану авторами даної статті. Формат видання не передбачав можливості повного обґрунтування проведеної роботи, тому мета даної статті розкрити методику проведення дослідження і обґрунтувати прийняті рішення.

Розглянуто втрачений двір Францішки Жевуської на Галицькому передмісті Львова при сучасній вул. В. Винниченка, 14-16. Даний двір є класичним прикладом передміських резиденцій, що були поширеними на теренах колишньої Речі Посполитої в XVII- XVIII ст. На передмістях Львова, згідно з реєстром 1768 року, існувало приблизно 110 дворів, проте жоден з них не зберігся.

Предметом аналізу статті є властивості, характеристики та причини перерв успіху історичних міст України. В сферу дослідження попали середмістя з різних за розміром та функціональним призначенням поселень. Вони засвідчують, що традиція інтегрального розвитку середмістя історичних міст України є давньою. Міське самоврядування та магнати в різний спосіб дбали про безпеку, виробничу та торговельну інфраструктури, якісно виправляли громадський простір ринкових площ.

У статті досліджено особливості історико-архітектурного розвитку історичного міста Калуша Івано-Франківської області. Розкрито цінність містобудівної спадщини історичного ядра міста, обґрунтовано гіпотези щодо розташування втрачених об’єктів історичного середмістя, ідентифіковано фрагменти збережених елементів об’ємно-розпланувальної структури міста періоду XV – XVIII ст. В ході дослідження на основі проведених натурних обстежень та опрацьованої джерельної бази розроблено схему теоретичного розпланування історичної фортеці Калуша на період XVII - XVIIІ ст.

Охарактеризовано відмінності у вирішенні дерев’яних конструкцій валів до і під час періоду поширення артилерії; виділено проблеми інтерпретації інформації з писемних джерел про існування валів та їхніх супутніх дерев’яних елементів у ХVІ–ХVІІ ст.; наведено згадки про дерев’яні елементи бастіонних фортифікацій у писемних джерелах; проаналізовано іконографічні джерела та трактати з фортифікації ХVІ–ХVІІ ст. на предмет визначення принципів використання дерев’яних елементів для зовнішнього опорядження валів.

Стаття спрямована на ознайомлення читачів та фахівців з програмами збереження фортифікаційних теренів та методами використання історичних ландшафтів у Нідерландах, правовому аспекту збереження залишків фортифікаційних споруд і рельєфу, розглянуто проектний метод інтеграції території у туристично-оглядову мережу. Нідерланди упродовж останніх 30 років розробляють правове поле в міжгалузевому секторі охорони значущого історичного ландшафту, долучаючи до складових елементів охорони наявні або втрачені об’єкти фортифікаційного мистецтва XVIII та ХХ ст.

Давні міські укріплення є одним із специфічних видів оборонної архітектури. Разом із будівлями замків, кварталів міськоїжитлової забудови, монастирських комплексів та польових оборонних споруд вони формували особливий вид архітектурно-містобудівних об’єктів. Під час їх будівництва часто поєднувалося вміння як архітектора, будівельника, так і військового інженера. Не так багато об’єктів міської оборонної архітектури дійшло до нашого часу.

Розглянуто історію дослідження фортифікацій, проаналізовано
напрацювання археологів другої половини ХХ – ХХІ ст., котрі вивчали конструкції
оборонних ліній городищ ІХ–ХІІІ ст. на теренах Київської Русі: П. Раппопорта, М.
Кучери, Ю. Моргунова та архітекторів В. Шперка (друга половина ХІХ ст.) та В.
Лук’яненка (ХХІ ст.).
Проаналізовано матеріали про городище ІІІ на території сучасного м.
Коростень на Житомирщині, які опублікували І. Самойловський та Б. Звіздецький. На
основі цих даних, а також за аналогіями з досліджених пам’яток на території