domestic violence

The article analyses the practice of courts considering cases of bringing persons to administrative
liability for committing domestic violence. As social conditions change, so do the forms of violent acts and
the preconditions for their commission, as well as the practice of courts considering such cases. Domestic
violence is behaviour in which physical and psychological coercion is used to establish and maintain
control over a loved one, with whom the perpetrator is usually connected by common life or family ties.

Стаття присвячена дослідженню правової проблеми домашнього насильства в окремих етнонаціональних групах на прикладі ромів через визначення особливостей статусу ромських жінок та подання пропозицій правового регулювання проблеми.

В статті здійснено аналіз національного законодавства у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі. Актуалізовано визнання на законодавчому рівні поняття «Дитини-Свідка», наголошено на проблемах правозастосовної практики, коли суд не може з урахуванням обставин справи оцінювати дитину саме як потерпілу в ситуаціях, де вона стала тільки свідком домашнього насильства.

Розглянуто особливості кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Відзначено, що в багатьох країнах протягом тривалого часу насильство в сімї не вважалося правопорушенням, а розглядалось як форма належної поведінки. В 90-х рр. минулого століття помінялись кардинально погляди щодо феномену насильства стосовно жінок, яке було визнано соціостатевою проблемою, в ході чого було відкрито нове її бачення в розрізі ґендерного права. Отже, проблематика ґендерної рівноваги та протидії дискримінації за статевою ознакою набула широкої популярності в усіх розвинених країнах світу.

В статті проводиться аналіз соціальних чинників, які впливають на поширення проблеми домашнього насильства як суспільно-негативного явища, що зазіхає на фізичну недоторканість й інші особистісні права людини. Позиціоновано, що домашнє насильство може бути викликане соціальними чинниками, які впливають на взаємовідносини у сім’ї і сприяють конфліктам й агресії та на поведінку, переконання, ставлення й життєві кореляції індивідів та груп.

У статті проаналізовано міжнародне та національне законодавство у сфері запобігання та протидії гендерно зумовленого насильства, сексуального та домашнього насильства.

Встановлено, що основним джерелом, в якому зібрано найбільш повний перелік заходів, спрямованих на захист осіб, постраждалих від гендерно зумовленого насильства, а також надання їм відповідних послуг на сьогодні є Стамбульська Конвенція.

Стаття присвячена аналізу поняття домашнього насильства у різні часи та у різних державах, унаслідок чого можна констатувати, що незалежно від розвитку суспільства, його еволюції проблеми домашнього насильства існували завжди. З’ясовано, що коріння домашнього насильства в історії є глибокими,  походять з давніх часів і зумовлені особливостями національних цінностей, культури, традицій та звичайно релігії різних народів та держав.

Розглянуто проблеми протидії насильства в сімії. Відзначено, що Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» закріплено комплексний підхід у протидії домашньому насильству. Як вбачається із законодавства, перелік спеціально уповноважених органів у галузі запобігання та протидії домашньому насильству є вичерпним. Одним із органів на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству єуповноважені підрозділи органів Національної поліції України.

Розглянуто питання  кримінально-правового аспекту домашнього насильства. Відзначено, що в багатьох країнах протягом тривалого часу насильство в сім’ї не вважалося правопорушенням, а розглядалось як форма належної поведінки. В 90-х рр. минулого століття помінялись кардинально погляди  щодо феномену насильства стосовно жінок, яке було визнано соціостатевою проблемою, в ході чого було відкрито нове її бачення в розрізі ґендерного права. Отже, проблематика ґендерної рівноваги та протидії дискримінації за статевою ознакою набула широкої популярності в усіх розвинених країнах світу.

У статті проаналізовано питання об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Розглянуто різні підходи щодо визначення основного безпосереднього об’єкта домашнього насильства, визначено їх переваги та недоліки. За визначними законодавцем санкціями, кримінальне правопорушення домашнє насильство належить за ступенем тяжкості до нетяжких злочинів.