кримінальне право

Досліджується вплив римського права та Constitutio Criminalis Carolina на формування кримінально-правових норм у володіннях Габсбурзької монархії XVIII століття. Наголошується на тому, що вивчення цієї проблеми має ключове значення для розуміння еволюції правової системи монархії Габсбургів, а також є актуальним з огляду на потребу розуміння джерел сучасних кримінально-правових норм, їх історичних основ та правових традицій, що їх сформували.

У статті здійснено правовий аналіз кримінальних правопорушень проти власності, зокрема тих, які передбачені розділом VI Кримінального кодексу України. Окрему увагу присвячено проблемам кваліфікації, розмежуванню між суміжними складами (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, привласнення чи розтрата майна тощо), а також складнощам у визначенні умислу, форми вини, мотиву та мети.

Корупція в умовах воєнного стану постає як складне багаторівневе соціально-правове явище, яке не лише деформує інституційну основу державного управління, але й підриває легітимність державної влади в очах суспільства. У межах цього дослідження здійснено все­бічний аналіз теоретико-правових засад кваліфікації корупційних злочинів у контексті актуаль­ного кримінального законодавства України з урахуванням динаміки змін, що від­буваються під впливом правового режиму надзвичайного стану.

У статті проаналізовано особливості функціонування кримінально-ви­ко­навчого права та кримінально-виконавчої системи в Україні в період воєнного стану. Зʼясовано, що кримінально-виконавче законодавство України встановлює порядок і умови відбу­вання кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і дер­жа­ви через створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчи­нен­ню нових кримінальних правопорушень, запобігання тортурам та нелюдському пово­дженню із засудженими.

Правовий статус свідка у кримінальному процесі передбачає наявність сукупності прав і обов’язків, які мають своїм обов’язком забезпечувати його спів­працю з органами правосуддя, задля досягнення завдань кримінального судочинства.

Заходи забезпечення безпеки осіб щодо свідків (фізичний захист, забезпечення кон­фіденційності тощо) мають стати гарантією надання свідчень без страху за своє життя чи життя своїх близьких, а також запобігання можливому тиску чи фізичній розправі з боку злочинців чи інших зацікавлених осіб. 

У статті розкрито поняття та правова природа інституту звільнення від покарання та його відбування покарання, оскільки цей інститут тісно пов’язаний як з метою покарання, так і з завданнями кримінальної відповідальності загалом.

Вітчизняна кримінально-правова політика орієнтована на створення та забезпечення ефективного функціонування системи заходів правового впливу на протиправну поведінку людини. Основним кримінально-правовим наслідком у цих відносинах постає кримінальна відповідальність, а найпоширенішою формою її втілення залишається покарання.

У статті проведено аналіз змін до Кримінального кодексу України, внесених під час воєнного стану, у зв’язку зі збройною агресією росії проти України. Обґрунтовано потреби та причини змін до кримінального законодавства, які передбачають жорсткіші покарання порівняно з мирним часом: зміна суспільної небезпеки злочинів, неодмін ність посилення превенції, забезпечення справедливості.

Анотація. У статті акцентовано увагу на те, що сфера поведінки особи, котру сьогодні регулює законодавство України про кримінальну відповідальність, та котра у зв’язку із цим стає об’єктом офіційної оцінки, фактично значно ширша, аніж кримінально карані діяння, і першочергово, це стосується юридично значущого поводження особи після вчинення нею кримінального правопорушення. Таку поведінку називають «посткримінальною», «постзлочинною» або «післязлочинною».

У статті висвітлено поняття, ознаки та класифікації воєнних злочинів. Розкриття змісту поняття “воєнний злочин” з урахуванням положень міжнародного кримінального права. Акцентується увага на розкритті змісту поняття “воєнний злочин” з урахуванням положень міжнародного кримінального права. Україна переживає складний період історії, пов’язаний із збройним конфліктом на сході країни. Це створює серйозну потребу у вивченні та регулюванні воєнних злочинів в контексті національного кримінального права. Постановка проблеми зосереджує увагу на воєнних злочинах як об’єкті дослідження.

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.