кримінальне провадження

The article is devoted to the controversial issues of regulatory regulation of the procedure for recognizing a person as a victim in criminal proceedings. Gaps in the regulation of the procedural status of the victim were examined, and conflicts of law were identified that enable the abuse of rights by investigators and prosecutors when deciding whether or not to recognize a person as a victim in criminal proceedings.

The article provides a comprehensive analysis of criminal proceedings initiated on the grounds of criminal offenses provided for in Articles 404 and 405 of the Criminal Code of Ukraine, which regulate liability for resistance to a superior or coercion of him to violate official duties, as well as for threat or violence against a superior.

The article highlights the problem of legislative and practical support for the functioning of the criminal justice system in Ukraine, especially in the context of modern challenges, such as martial law and social transformations. The study of combating criminally unlawful abuse of the rights of individual participants in criminal proceedings as an effective means of preventing the commission of criminal offenses in relation to other participants in these criminal proceedings is relevant.

Анотація. Стаття висвітлює проблему трансформації інституту запобіжних заходів у кримі-
нальному провадженні України в умовах воєнного стану. Актуальним є дослідження балансу між
необхідністю ефективної протидії злочинності, зокрема злочинам проти основ національної безпеки, та
обов’язком держави гарантувати фундаментальні права людини, передусім право на свободу та
особисту недоторканність, яке, згідно з Конституцією України, не підлягає обмеженню навіть за
екстраординарних обставин. Аналізується складна система правових норм, що регулюють це питання,

У статті розглянуто криміналістичну характеристику ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом як окремого виду військових кримінальних правопорушень, що набули особливої актуальності в умовах збройної агресії проти України. Аргументовано потребу формування науково обґрунтованої та практично орієнтованої методики їх розслідування, яка ґрунтується на побудові криміналістичної характеристики як цілісної системи типових ознак злочину.

Стаття висвітлює проблему забезпечення ефективного функціонування системи кримінальної юстиції в Україні, особливо в контексті сучасних викликів, таких як воєнний стан та суспільні трансформації. Актуальним є дослідження реалізації завдань кримінального провадження як дієвого засобу протидії кримінально-протиправним зловживанням щодо окремих його учасників.

У статті досліджуються ключові особливості запобігання та профілактики кри­мінально-протиправних посягань на суддів як учасників кримінального провадження під час здійснення ними правосуддя, зокрема,  на етапі постановлення ними судових рішень у кримінальних провадженнях,  в контексті забезпечення їхньої безпеки.

У статті досліджено правовий статус захисника у кримінальному провадженні, зо­кре­ма його роль під час обшуків та тимчасового доступу до речей. Обшук і вилучення доказів є одним із найінтенсивніших втручань у права громадян, тому участь захисника сприяє дотриманню законності та запобігає порушенням прав особи. Законодавство України (ст. 236, 163 КПК) встановлює порядок проведення цих процесуальних дій, але не зобов’язує слідчих інформувати захисника заздалегідь, що може порушувати прин­цип змагальності.

Правовий статус свідка у кримінальному процесі передбачає наявність сукупності прав і обов’язків, які мають своїм обов’язком забезпечувати його спів­працю з органами правосуддя, задля досягнення завдань кримінального судочинства.

Заходи забезпечення безпеки осіб щодо свідків (фізичний захист, забезпечення кон­фіденційності тощо) мають стати гарантією надання свідчень без страху за своє життя чи життя своїх близьких, а також запобігання можливому тиску чи фізичній розправі з боку злочинців чи інших зацікавлених осіб. 

В статті акцентується увага на недоліках чинного законодавства України щодо інформування суспільства про хід та результати кримінальних проваджень в Україні.  Зокрема, звертається увага на те, що практика розмиття облич на фотографіях або відео не завжди забезпечує належний захист від ідентифікації, особливо коли в розпо рядженні є додаткова інформація. Суб’єктивний характер впізнання особи робить пи тання анонімності ще більш складним. Це потребує від законодавця і правоохоронних органів пошуку нових підходів та рішень для захисту персональних даних.