man

Антропологічне обґрунтування людської гідності є актуальною темою. Людина є творінням Бога, наділена позитивними і негативними властивостями, проте яким із них віддати перевагу вона вирішує сама.
З’ясовується поняття людської гідності людини та її місце у житті людини. Наголошується на антропології, як на процесі створення особи та наділення її властивостями, які має сам Бог, адже людина створена за подобою Божою та повинна наслідувати всі ті позитивні якості, якій їй надано.

Розглянуто світоглядні ідеї найвідоміших мислителів Середньовіччя Томи
Аквінського, Марсилія Падуанського та Нікколо Макіавеллі, які своїми працями
розвивали основоположні ідеї прав людини. Їхні вчення є неабияким спадком для
сучасного світу. Тома Аквінський особливу увагу звертав на моральні чесноти людини,
виділяючи справедливість як найважливішу з них, а також обґрунтовував основні
передумови для створення та функціонування держави як інструменту досягнення
загального блага та добра зі збереженням загального миру та наданням можливостей

На основі новітніх  наукових розвідок ґрунтовно проаналізовано філософсько-правовий
концепт  дефі ніції«громадянське  суспільство»,  систематизовано  сучасні  підходи
щодо  розуміння  означеного  поняття.  В  основу  дослідження  покладено  наукові  погляди
визначних  філософів,  а  також  запропоновано  власний  авторський  підхід  та  висновки
щодо  проблематики  дослідження.  Обґрунтовано,  що  громадянське  суспільство  –  це
система  забезпечення  життєдіяльності  соціальної,  соціокультурної  та  духовної  сфер,  їх

Природно-правові  концепції  характеризують  права  людини  як  вияв  цінностей
людського буття та прояв об’єктивних потреб. Однак не варто залишати поза увагою те, 
що  осмислення  генезису  й  сутності  прав  людини  домірно  оцінювалося  з  урахуванням
двох  антитетичних  позицій,  юснатуралізму  певним  антиподом  виступав  позити-вістський  підхід  щодо  розуміння  прав  людини.  За  умов  легістського  праворозуміння
концепти  держави  та  закону  домінують  над  концептом  прав  людини,  натомість  у

Досліджено  особливості  поняття  поведінки,  сутнісний  зміст  якої  на  сучасному
етапі  трансформації  суспільства  розкривається  через  такі  категорії  і  поняття,  як
«людина»,«соціум»,«діяльність»,«суспільні»  і«виробничі  відносини»,«суспільне
життя»,«особистість»  тощо.  Поведінку  розглянуто  як  сукупність  послідовних  учинків
або  систему  дій  людини,  як  практичну,  реальну  або  реалізовану  дію,  яка,  найперше,  є
різновидом  поведінки,  осмисленим  комплексом  учинків.  Доведено,  що  свідома, 

Наявність  сьогодні  в  правовому  дискурсі  значної  кількості  наукових  підходів
щодо  визначення  предмету  права  соціального  забезпечення  є  невиправданою,  оскільки
неможливо  визначати  універсальний  критерій  для  відмежування  цієї  галузі  права  від
збіжних  галузей  права.  На  нашу  думку,  відносини,  які  складають  предмет  права
соціального  забезпечення  в  основній  своїй  кількості  мають  матеріальний  характер,  а
також і не матеріальний, хоча і дотичний до матеріального, адже всі відносини пов’язані

Теоретичне розуміння та філософське осмислення всіх правових феноменів
розпочалося з традиційного поділу права на позитивне і природне, відтак вони у
загальній свідомості вважаються певними антиподами, які разом з тим є практично
найбільш значущими типами праворозуміння. Нам вдалося простежити те, що саме
інтенсивний розвиток гуманістичних ідей у контексті нових політичних та економічних
тенденцій обумовив виникнення доктрини “природних прав людини”. Дедалі більше
серед широкого загалу набирала популярності твердження про те, що кожен індивід уже

Досліджено особливості поняття поведінки, сутнісний зміст якої на сучасному етапі трансформації суспільства розкривається через такі категорії і поняття, як “людина”, “соціум”, “діяльність”, “суспільні” й “виробничі відносини”, “суспільне життя”, “особистість” тощо. Поведінку розглянуто як сукупність послідовних учинків або систему дій людини, як практичну, реальну або реалізовану дію, яка, найперше, є різновидом поведінки, осмисленим комплексом учинків.

На філософсько-правовому рівні проаналізовано дефініцію індивідуальності у системі соціальних зв’язків. З’ясовано, що індивідуальність – одна з основних властивостей особистості, її суттєва характеристика, яка визначається за формою та способом буття людини як суб’єкта свідомої діяльності. Доведено, що формування особистості визначається історично системою суспільних відносин, культурою певної епохи, яку вона поступово опановує під час суспільної життєдіяльності. Від того, які саме соціальні чинники формують особистість, залежать і її індивідуальні риси.