Неприпустимість впливу з боку прокурорів та адвокатів на діяльність суддів

Прокурори та адвокати, робота яких полягає у гарантуванні застосування закону, водночас повинні сумлінно поважати рішення суду, застосування котрих часто є їхнім обов’язком, охороняти під час їх виконання право на оскарження. Очевидно, що зворотний варіант також є правильним: судді повинні поважати прокурорів як представників зазначених професійних органів і не втручатися у виконання їхніх функцій. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Цю норму можна охарактеризувати як презумпцію законності судових рішень. Вона є важливою гарантією незалежності суддів під час прийняття рішень.

Із цього конституційного положення випливає, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, визначений згідно із процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Під поняттям “судове рішення” необхідно розуміти також вирок суду, постанову або ухвалу суду. Вимога законності означає дотримання судом норм матеріального і процесуального права. Норми процесуального права вважаються порушеними і в тому разі, якщо розгляд і вирішення справи здійснив неповноважний суд. Обґрунтованим визнають судове рішення, ухвалене судом на підставі обставин у судовій справі, що повно і всебічно з’ясовані на основі доказів, які дослідив суд.

Тому ухвалення обґрунтованого судового рішення залежить від того, наскільки якісно суд визначив предмет судового розгляду, предмет доказування і дотримався всього комплексу правил, які врегульовують процесуальний порядок збирання, дослідження та оцінювання доказів. Також правосудне судове рішення має бути належно вмотивоване. Право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи щодо ролі людини і основоположних свобод, ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, передбачає право особи на судове рішення, яке є належно вмотивованим. Як правило, вмотивованим судовим рішенням є рішення з належним та повним викладенням у його тексті мотивувальної частини. Потрібно розрізняти два основні напрями взаємодії суддів та прокурорів. З одного боку, це відносини між суддями та прокурорами, які ґрунтуються на процесуальних принципах і правилах та які безпосередньо впливають на ефективність і якість судочинства. У Висновку № 11(2008) щодо якості судових рішень Консультативна рада європейських суддів указує, що стандарти якості судових рішень безпосередньо залежать від взаємодії різних учасників судового процесу. З іншого боку, це відносини, які основані на професійній поведінці суддів та прокурорів, передбачають взаємну повагу завдань кожної сторони і конструктивний діалог між суддями і прокурорами, а також адвокатами.

Тож правило прокурорської етики, закріплене у цій статті, спрямоване на підтримання авторитету правосуддя, забезпечення поваги до незалежності суддів та згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про прокуратуру” є однією із засад функціонування прокуратури. Водночас прокурору не варто виступати із публічним захистом обґрунтованості винесених рішень суду. Публічними вважають висловлювання чи коментарі, надані під час виконання особою своїх повноважень чи з використанням службового становища, а також у разі усвідомлення можливості опублікування їх у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширені в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладені в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлені в публічних виступах тощо. Прокурору заборонено публічно, тобто в присутності інших осіб, висловлювати у будь-який спосіб, зокрема своєю поведінкою (невербально), сумніви щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження. Так само правосудність судового рішення прокурор повинен оцінювати виключно в контексті його законності й дотримання процедури прийняття.

Крім того, втручання чи будь-який вплив у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у діяльність суддів, зокрема публічні висловлювання стосовно їхніх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення, є окремою підставою дисциплінарної відповідальності прокурорів (п. 8 ч. 1 ст. 43 Закону України “Про прокуратуру”). Навіть якщо прокурор виявив, на його думку, завідомо неправосудне судове рішення, тобто ознаки того, що суддя вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 375 КК України, також буде неетичним його публічне висловлювання стосовно цього, оскільки підриватиме авторитет судової влади загалом. Судді та адвокати мають бути незалежними під час виконання своїх обов’язків. Ця незалежність затверджена кодексами поведінки кожної з професій (п. 7 Висновку (2013)16 Консультативної ради європейських суддів про відносини між суддями та адвокатами).