Стаття присвячена висвітленню однієї із актуальних проблем ототожнення адвоката з клієнтом. Європейський напрямок розвитку України як правової держави актуалізує проблеми гарантування прав та свобод учасникам судового процесу, а також їх ефективну охорону від суспільно небезпечних посягань. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Прокурори та адвокати робота яких полягає у гарантуванні застосування закону, і в той же час сумлінно поважати рішення суду, застосування котрих часто є їхнім обов’язком, охороняти під час їх виконання право на оскарження. Очевидно, що зворотний варіант також є правильним: судді повинні поважати прокурорів як представників зазначених професійних органів і не втручатися у виконання їхніх функцій». Відповідно до ст.
«У суспільстві, заснованому на повазі до верховенства права, адвокат виконує особливу роль. Обов'язки адвоката не починаються і не закінчуються сумлінним виконанням своїх повноважень, покладених на нього/неї відповідно до закону. Адвокат повинен служити інтересам правосуддя, а також тих, чиї права та свободи він уповноважений відстоювати і захищати, крім того, обов'язків адвоката входить не лише відстоювати інтереси клієнта, але й бути радником клієнта.
Стаття присвячена питанню встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та участі адвоката у цій категорії справ.
У стаття автором проаналізовано основні положення сімейного законодавства, що регулюють порядок встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також судова практика з зазначеної тематики.
У статті охарактеризовано нормативно-правову базу, на якій грунтується діяльність адвокатури та проаналізовано Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Акцентована увага на основних засадах даного Закону, додержання і забезпечення яких позитивно впливає на організацію і функціонування адвокатури в цілому, і на діяльність адвокатів, зокрема.
З’ясовано, що діяльність працівника юридичної професії базується на загальних моральних і морально-правових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. В Україні, окрім професійних вимог, на законодавчому рівні закріплені етичні вимоги до адвокатської діяльності і до особи адвоката.
У статті висвітлені особливості участі адвоката у справах щодо визначення місця проживання дітей, справах про участь у вихованні та порядку спілкування батьків з дітьми.
Автором проаналізовані основні положення сімейного законодавства та норми цивільного процесуального права, що регулюють питання визначення місця проживання та виховання дітей. Особлива увага у статті присвячена аналізу правових позицій Верховного Суду України та рішень Європейського Суду з прав людини з цієї проблематики.
У цивілізованих демократичних державах невід'ємним фактором правової системи й основним недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура.
У сучасних умовах, коли нагальним стає питання ефективного реформування правової системи держави, наближення її до європейських стандартів − стандартів країн із більш досконалою правосвідомістю та правовою культурою, постають проблемні питання становлення та розвитку правової допомоги як гарантiї правопорядку та законності в громадянському суспільстві в Україні.
Здійснено порівняльний аналіз концептуальних засад правового статусу адвоката в Україні та зарубіжний країнах. Особлива увага приділяється дослідженню незалежності адвоката як основоположної умови здійснення адвокатської діяльності. На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства про адвокатуру, науково-теоретичних робіт, матеріалів судової практики, міжнародних стандартів адвокатської професії розкривається сутність структурних елементів правового статусу адвоката (професійні права та обов’язки, гарантії адвокатської діяльності та відповідальність адвоката).
Дослідження природи категорії «правовий статус адвоката» показало те, що вона є однією із найбільш фундаментальних й водночас однією із найбільш складних категорій в правознавчій науці. Це пояснюється тим, що, з одного боку, ця категорія отримала широку сферу використання як в юридичній теорії, так і в практичній площині, а з іншого – у сучасній юридичній науці не існує єдиного (універсального) підходу щодо розуміння її сутності.