Антиномічна природа штучного права

Обставини земного життя, різноманітні життєдіяльні фактори, що відбувалися у суспільстві, національній державі, міждержавних відносинах потребують конкретного нормування. Творча атмосфера людини породжує потужну множину законів. Їх кількість постійно зростає, що потребує постійного звернення уваги на якість, оскільки з’являються нерозвʼязні, нездоланні суперечності. Пізнання цих суперечностей нерозривно повʼязане з сумнівами.

Людина не протистоїть життєдіяльній реальності безпосередньо. Її розум не може вийти за межі синергетичних, невидимих наративів. Тому вона вимушено створює на кожен випадок життя (це таке намагання) норми, закони. Звичайно, починаються всі нормування із звичаїв, традицій моралі. Ці рукотворні норми лягають в основу також у рукотворні закони, які мають забезпечувати добро у відносинах між людьми, з державою, між державами і т. ін. Але ми знаємо, що добро може бути нормативне і ненормативне. Це залежить від чинної моралі і законів. Якість моралі і якість законів сприяють нормативному або ненормативному добру. Що породжує таке явище? Безперечно, що причина криється у легітимній антиномійній природі штучного права.

Штучне право виникає із штучної моралі, із штучної ідеології, політики тощо. Треба зазначити, що наведені архітектонічні чинники штучного права є джерелами суперечливого мислення у нормотворенні: онтологічне мислення не має можливості прийняти стрибкоподібну, непослідовну, здебільшого суперечливу логіку деонтологічного правового мислення. Тому зведення всіх деонтологічних законів у єдине штучне право не вдається людині через усю сутність узгодження між ними. Виникає проблема: як поєднати наявні антиномії з творенням держави. Суспільство має свої антиномії моралі, а держава такж свої деякі штучні – нововведені моральні норми, звичаї, традиції. І звести ці норми в одне штучне право неможливо – не працюватимуть природні закони збереження енергії та імпульсу, не працюватиме правова рефлексія і т. ін. Тобто обов’язкове синергетичне право не має місця у штучному, позитивному праві через наявність різного роду антиномій. Виходів із цього стану є небагато, але один з них – це дотримання державою онтологічної моралі; проведення онтологічної, правової ідеології та онтологічної правової політики.

Онтологічна мораль узгоджена з природним і надприродним правом. Це їхня видима частина. Якщо у природному і надприродному праві антиномій немає, то їх немає і в онтологічній моралі, оскільки іменується чеснотою. Потрібно з’ясувати, яке місце посідає чеснота у позитивному праві, яке є найбільш антиномічне за природою.