Стаття присвячена філософсько-правовому обґрунтуванню органічних законів суспільства та їхньому значенню для стабільності соціального організму та реалізації прав і свобод людини.
Людська гідність зумовлена природним правом, яке обов’язкове для практичного життя. Тому зв’язок умов життя з природними нормами є закономірністю. Адже мікрокосмос у макрокосмосі діє завдяки природно-надприродним нормам, подібно до руху космічних кораблів у Всесвітньому просторі. Невикористання цих вищих правових норм людської гідності призведе до загибелі, знищення умовного біологічного космічного корабля. Цей об’єктивний зв’язок, правові характеристики у практичному житті часто недооцінюються.
Метаантропологічна методологія розширює межі традиційного розуміння права, з-поміж яких філософські, культурні та антропологічні аспекти, що важливо для розв’язання сучасних проблем міжнародного права, таких як захист прав людини, конфлікти культур, міграція, екологічні питання та питання глобальної безпеки.
Обставини земного життя, різноманітні життєдіяльні фактори, що відбувалися у суспільстві, національній державі, міждержавних відносинах потребують конкретного нормування. Творча атмосфера людини породжує потужну множину законів. Їх кількість постійно зростає, що потребує постійного звернення уваги на якість, оскільки з’являються нерозвʼязні, нездоланні суперечності. Пізнання цих суперечностей нерозривно повʼязане з сумнівами.
Визначено вплив ціннісних орієнтирів права на формування поведінки людини крізь призму основних концепцій праворозуміння. З’ясовано, що сутність правових цін- ностей відбувається у кількох альтернативних аксіологічних підходів, із яких найбільш обґрунтованими є об’єктивістська та суб’єктивістська концепції. Так, перша визначає, що цінності існують об’єктивно, тобто незалежно від свідомості суб’єкта, а він лише правильно чи неправильно оцінює їх та застосовує у повсякденному житті. Суб’єктивістська концепція передбачає, що цінності творяться (конституюються) сами- ми суб’єктами.
З’ясовано, що в період війни важливо відшукати морально-правовий баланс розвитку і існування соціуму, який допоможе «втримати» суспільство у стані правомірної поведінки не через страх перед покаранням, а на основі розуміння власної моральної відповідальності не тільки перед законом, але й перед наступними поколіннями.
У статті аналізується роль і місце в історії філософсько-правової думки виданого твору «Філософії права» німецького мислителя Г.В. Ф. Гегеля. Написаний 200 років тому, він вважається одним з найбільш глибоких і актуальних в якому Гегель творчо спираючись на розроблений ним діалектико-філософський метод і методологію аналізує складні процеси в соціально-політичному, правовому, економічному, морально-психологічному і релігійному житті громадянського суспільства і держави.
Здійснено філософсько-правовий аналіз взаємодії, взаємозалежності та взаємо-впливу права та правової свідомості. Досліджено, що правосвідомість є супутникомправа, а тому ми можемо виокремити притаманні їм спільні риси, а саме: вониналежать до єдиної правової системи; виконують нормативно закріплені функції;характеризуються певною структурою; обумовлюються спільними соціально-економіч-ними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами.
Серед вітчизняних педагогів XX століття особливе місце займає видатний педагог- новатор А. С. Макаренко, його теоретична і практична діяльність. В статті досліджено актуальні проблеми діалектики взаємозв’язку і взаємовідносин колективу й особистості, наголошено на тому, що хоча А. Макаренко вважав, що колектив виконує основну роль у вихованні , але важливе місце він відводив особистості. У навчально-виховному процесі А. Макаренко велику увагу звертав на сутність організації і дисципліни, виховання кращих духовних, культурних і моральних якостей особистості.
У період системних реформ, що відбуваються в сучасному українському
суспільстві загалом, і в судовій системі зокрема, до чинників, що забезпечують більш
справедливий і гуманний характер судового процесу, варто зараховувати історичний
досвід, набутий іншими державами у правовій сфері. Також включення в теоретичне
осмислення поняття культури судового оратора міркувань щодо значення християнсь-кої етики в процесі гуманізації судочинства не лише забезпечило б повноту розгляду