кримінальне провадження

У статті досліджується значення потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого) у процедурі укладення угоди про примирення в кримінальному провадженні України як одного з ключових інструментів відновного правосуддя та альтернативного врегулю-вання кримінально-правового конфлікту. Обґрунтовується, що посилення практичної ролі таких угод пов’язане із загальною тенденцією гуманізації кримінальної політики, орієнтацією на відновлення порушених прав потерпілого та потребою оптимізації навантаження на судову систему.

Актуальним є дослідження проблемних аспектів трансформації матеріалів, отри-маних у ході оперативно-розшукової діяльності, у докази в кримінальному провадженні. Стаття висвітлює проблему забезпечення балансу між необхідністю ефективної протидії злочинності, особливо в умовах воєнного стану, та дотриманням фундаментальних прав і свобод людини. Розглянуто сутність та функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності як самостійного напряму правоохоронної роботи, що має власні завдання, прин-ципи та переважно негласний інструментарій.

У статті здійснено фундаментальний теоретико-правовий та праксеологічний аналіз інституту судової експертизи в контексті розслідування корупційних кримінальних право-порушень, вчинених у фінансовій сфері. Актуальність теми зумовлена високим рівнем латентності та інтелектуалізації злочинності у банківському та фінансовому секторах, що вимагає від органів досудового розслідування застосування специфічного інструментарію доказування.

Наукову статтю присвячено висвітленню питання особливостям досудового роз-слідування кримінальних правопорушень, передбачених статтею 409 Кримінального кодексу України, що полягають в ухиленні військовослужбовців від несення військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, подання підроблених документів або безпосередньої відмови від виконання військових обов’язків. На основі аналізу статистич-них даних за 2020–2025 роки встановлено стійку тенденцію до зростання кількості таких правопорушень, що потребує удосконалення методики їх розслідування.

У цій статті розглядається історія еволюції та правові основи таємних розслідувань як спеціалізованого інструменту кримінального судочинства та правоохоронної практики. Актуальність дослідження визначається зростаючою складністю, транснаціональним харак- тером та латентним характером сучасної злочинної діяльності, яка дедалі більше вимагає використання таємних методів виявлення та документування правопорушень, особливо у сферах організованої злочинності, корупції, кіберзлочинності та торгівлі людьми.

      Стаття присвячена дискусійним питанням нормативного регулювання порядку визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні. Розглянуто прогалини в регламентації процесуального статусу потерпілого, та виявлено колізії законодавства, які уможливлюють зловживання слідчим, прокурором правом при вирішенні питання про визнання чи невизнання особи потерпілим у кримінальному провадженні. Проведений аналіз судової практики засвідчив непоодинокі випадки ненабуття або несвоєчасного набуття особою статусу потерпілого, зокрема, через зловживання слідчим, прокурором наданими їм правом.

У статті здійснено комплексний аналіз кримінальних проваджень, порушених за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 404 та 405 Кримінального кодексу України, які регламентують відповідальність за опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків, а також за погрозу чи насильство щодо начальника.

Стаття висвітлює проблему законодавчого і практичного забезпечення  функціонування системи кримінальної юстиції в Україні, особливо в контексті сучасних викликів, таких як воєнний стан та суспільні трансформації. Актуальним є дослідження протидії кримінально протиправним зловживанням правами окремих учасників кримінального провадження як дієвого засобу запобігання скоєнню кримінальних правопорушень щодо інших учасників цього ж кримінального провадження.

Анотація. Стаття висвітлює проблему трансформації інституту запобіжних заходів у кримі-
нальному провадженні України в умовах воєнного стану. Актуальним є дослідження балансу між
необхідністю ефективної протидії злочинності, зокрема злочинам проти основ національної безпеки, та
обов’язком держави гарантувати фундаментальні права людини, передусім право на свободу та
особисту недоторканність, яке, згідно з Конституцією України, не підлягає обмеженню навіть за
екстраординарних обставин. Аналізується складна система правових норм, що регулюють це питання,

У статті розглянуто криміналістичну характеристику ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом як окремого виду військових кримінальних правопорушень, що набули особливої актуальності в умовах збройної агресії проти України. Аргументовано потребу формування науково обґрунтованої та практично орієнтованої методики їх розслідування, яка ґрунтується на побудові криміналістичної характеристики як цілісної системи типових ознак злочину.