Природно-правове регулювання суспільних відносин в період соціальної аномії

Цитування за ДСТУ: Романова А. (2024) Природно-правове регулювання суспільних відносин у період соціальної аномії. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: "Юридичні науки". Том 11, № 2 (42), С. 123-127. 

Citation APA: Romanova A. (2024) Natural-Legal Regulation of Social Relations in the Period of Social Anomy. Bulletin of Lviv Polytechnic National University. Series: Legal Sciences. Vol. 11, No. 2 (42), pp. 123-127. https://doi.org/10.23939/law2024.42.123

1
Національний університет «Львівська політехніка», Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти

З’ясовано, що перехідний стан розвитку суспільства завжди характеризується нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людей. Соціальні зміни можуть бути як негативними, так і позитивними, адже суспільство – це живий організм, який повинен оновлюватися, розвиватися, змінюватися. Важливо, щоб саме аномічні стани, кризово-перехідні переходили у стабільні, оновлені соціально-правові взаємовідносини між членами соціуму в межах державного поля, а не заглиблювалися в кризовий занепад.

Наголошено, що за умов аномічного стану розвитку суспільства особливої ваги набувають норми природного права, які не дозволяють суспільству перейти на рівень неправового розвитку, доки не будуть сформовані та оновлені правові норми, що зможуть повноцінно врегулювати суспільні відносини. Кожне суспільство на певному етапі свого розвитку переживає кризові періоди, що характеризуються не лише соціальною нестабільністю, а й занепадом і руйнацією морально-правових орієнтирів та ціннісних стандартів.

Зазначено, що суспільна аномія – це досить небезпечний стан, який може перерости в масові заворушення, страйки, мітинги і революції, коли норм і приписи держави ігноруються, а в гіршому випадку – порушуються через те, що громадяни вважають недієвими. Це може призвести до поширення конформістської поведінки.

В контексті регулювання поведінки людини в суспільстві, неможливо, та і не варто строго розмежовувати норми моралі, етики, духовні, канонічні і природно-правові норми, адже ці норми взаємопов’язані і визнають неприпустимість порушення норм позитивного права.

Акцентовано увагу на тому, що аномічні стани характерні для будь-якого суспільства на певному етапі його розвитку, здебільшого як кризово-перехідні. Природно-правові норми підтримують правомірне функціонування соціуму через визнання особою цінності норм моралі, духовних та етичних норм, що дозволяє уникнути деформованого світосприйняття та неправомірної поведінки. Природно-правове регулювання суспільних відносин в період соціальної аномії може виступати стимулятором правомірної поведінки людини, активуючи ціннісні орієнтири особи.

  1. Вільна енциклопедія Вікіпедія. (2018). Аномія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%8F. Аномія.
  2. Тургенєва О. Ю. (2012). Проблема аномії у сучасному суспільстві: соціально-філософський аспект. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. № 1. С. 71–75.
  3. Переш І. Є., Бариська Я. О. (2019). Теоретичні характеристики правомірної поведінки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 59. Том 1. С. 66–70.
  4. Роговенко М. М. (2019). Проблема аномії в історії філософсько-правової думки. Філософські та методологічні проблеми права. № 1 (17). С. 67–76.
  5. Луцький Р. П. (2011). Позитивне право та природне право: опозиція категорій. Часопис Київського університету права. № 4. С. 38–41.
  6. Костенко О. (2021). Що таке природне право? Концепція природного права у світлі соціального натуралізму. Право України. № 1. С. 115–138.