СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ: ШЛЯХ ВІД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЧЕРЕЗ АВАНГАРДНІСТЬ ДО ФУТУРИЗМУ

Коли йдеться про красу соціальнокомунікаційного контенту, відразу ж уявляєш собі прекрасний репортаж з чудовими описами, соковитими образами, креативними авторськими знахідками. Утім, сучасні соціальні комунікації настільки стрімчасто  намагаються  передати своїй аудиторії контент, що на перший план висувають потребу реального (чи то навколо реальності) вмісту, огорнутого в оболонку вимог до жанру (чи то до сукупності таких вимог), а не яскраві образи та відчуття. І все  ж, кожна подача тією чи іншою мірою впливає на аудиторію – і не лише у поточному вимірі сприйняття факту, але і з врахуванням необхідності вмонтувати ось це сьогодення в конкретну, запропоновану самим носієм контенту, перспективу розвитку подій.

Мета статті – виокремлення в соціальних комунікаціях феноменів глобалізації, футуризму та авангардності як таких, що формують футуризм через збіднену авангардність в умовах мінімізації глобалізму.

В результаті опрацювання матеріалу ми дійшли таких висновків.

1. Усіх дослідників соціальнокомунікаційних процесів можна поділити на дві групи. Перша група – прихильники гуманітаризації соціальних комунікацій, для яких головним в соціальних комунікаціях є контент – тобто, вміст будь-якого повідомлення, а сам поділ на масову та індивідуальну комунікацію є прямо пов’язаним не із кількістю учасників процесу, а із тим, що ця комунікація призначена для масового споживання. Друга група – прихильники технізації соціальних комунікацій, для яких контент є другорядним, якщо взагалі суттєвим чинником наукового аналізу. Не контент, а кількість учасників процесу комунікації, сувора цифризація обліку цих учасників (до 6 персон – індивідуальна комунікація, до 40 персон – групова, більше 40 персон – масова) – ось що для цих дослідників є мірилом, підґрунтям подальшого наукового аналізу соціальнокомунікаційної проблеми. Без розуміння важливості гуманітарного напрямку розвитку соціальних комунікацій, який розглядає журналістику як чинник творчої, а не алгоритмічної практики, складно аналізувати будь-які творчі характеристики соціальних комунікацій.
2. Сучасна побудова соціальнокомунікаційної практики свідчить про те, що соціальні комунікації є не учасником і не заручником, а лише інструментом глобалізації. Дуже складно аналізувати небезпеки глобалізації у соціальнокомунікаційному аспекті щодо країни, яка відчула на собі усі жахи росії і позбавляється усіх проявів будь-якої “глобалізаційної” залежності. Не кажучи вже про суто цехові чинники нашої свободи – починаючи від українізації соціально- комунікаційної практики і закінчуючи наявністю інструментів впровадження свободи слова і лібералізації.
3. Проблема глобалізації не є зараз настільки актуальною, що може мати певні наслідки. Реальні проблеми ховаються у наших внутрішніх справах, у наших домашніх реаліях, і саме ці реалії, а не глобалізація, і призвели до того, що гострота, креативність, творчість, сарказм, іронія, алюзії... – багато з того, що робить журналістику авангардною, щезає на наших очах. Відповідальне ставлення до контенту соціальнокомунікаційної практики, а не бажання перевести її функціональність в річище технізованого, алгоритмічного функціонування, призведе до реінкарнації комунікаційної авангардності, яка ідеї глобалізації залишить у минулому.