правова держава

У статті проведено ґрунтовний науковий і теоретичний аналіз впливу європейських правових принципів і стандартів на забезпечення фундаментальних прав і свобод людини та на трансформацію моделі правової держави в Україні. Обґрунтовано, що сучасні процеси фор- мування української державності відбуваються в контексті інтенсивної європейської правової інтеграції, яка вимагає переосмислення положень верховенства права, конституціоналізму, гарантій прав людини та інструментів, за допомогою яких ці гарантії впроваджуються та охороняються.

Права людини є одним із найважливіших здобутків суспільного розвитку, що розглядаються не лише як юридичні конструкції, а й як природне явище. Вони виникають із самої сутності людського існування та відображають невід’ємну цінність кожної особи незалежно від соціального статусу, національності чи переконань.

У статті наведено філософсько-правовий аналіз проблеми реалізації прав і свобод людини в умовах сучасного правового порядку. Вихідним пунктом дослідження є положення про те, що права людини – це не лише правові конструкти, а насамперед морально-антропологічні категорії, які повинні мати реальне втілення в юридичній практиці. Ключем до розуміння реалізації прав і свобод є не лише їх формальне закріплення в правових актах, а й забезпечення інституційних, соціальних та культурних умов для їх практичної реалізації.

З’ясовано, що українська національно-правова ідея – це рушійна сила збереження і розвитку української ідентичності, державності на основі суспільних і правових ідеалів, що формуються через ціннісні переконання, установки та орієнтації свідомих, соціально активних громадян.

У статті доведена актуальність дослідження адміністративно-правової характеристики судових рішень з огляду на сучасне значення розв’язку цієї наукової проблеми, що обумовлюється вираженням правової реальності в межах здійснення правосуддя. Це дасть можливість не лише обґрунтувати розуміння феномену правосуддя як способу реалізації судової влади з точки зору адміністративного права, а й визначити ті напрями, які потребують удосконалення.

Корупція є соціально-політичним явищем, яке зумовлене недосконалістю функціонування державних і суспільних інститутів. Це негативне явище проникає в усі сфери життя суспільства і здійснює негативний вплив на розвиток економічного, соціального і політичного життя в країні, є загрозою для національної безпеки та державності, несумісне з принципами демократичного, правового і соціального устрою. Необхідність безкомпромісної боротьби з корупцією в демократичній, правовій державі не потребує доведення.

У статті розглядається поняття та характеристика державного примусу в контексті принципу правової держави, верховенства права та законності. Правова держава не заперечує та не може заперечувати реалізацію примусового впливу, але не визнає примусу, який не засновано на праві. Зазначається, що у правовій науці відсутній загальновизнаний підхід до інтерпретації державного примусу. Державний примус по- різному визначається дослідниками.

Розглянуто загальні підходи щодо формування та реалізації національної антикорупційної політики України в сучасних умовах на загальнодержавному та регіональному рівнях. Досліджено доцільність раціоналізації засад антикорупційної політики у контексті організаційних засад забезпечення побудови демократичної держави. Запропоновано методологічний підхід до формування концепції національної антикорупційної політики в сучасних умовах як складової процесу раціоналізації діяльності органів державної влади.

Сьогодні реальною вимогою часу є пріоритет права над політикою сваволі влади, що визначає устрій любої правової держави. Ідея правової держави нерозривно пов’язана з ідеєю суверенності народу, підпорядкуванням держави суспільству. Реалізація принципів правової держави, яка фактично обмежує себе правами і свободами людини, верховенство права, як загально гуманістична цінність, призводять до розширення сфери приватно-правового регулювання, які виникають переважно між суб’єктами громадянського суспільства, забезпечуючи умови його функціонування.

У статті окреслено роль правової культури та її вплив на формування і розвиток правового суспільства, оскільки будівництво громадянського суспільства, демократичної, правової держави – це не тільки внутрішньополітична потреба, але й зовнішня необхідність, яка диктується розвитком України в умовах глобалізації. По суті, за всієї різноманітності світ єдиний у тому, що справжній прогрес здійснюється лиш там, де створені суспільні умови для розкриття головного ресурсу цивілізації — людини.