Скласифіковано способи побудови дефініцій відповідно до вмісту в них інформації про відношення дефінійованого поняття до обсягів суміжних понять. Оцінено дефініції за їхньою інформативністю та кількістю слів у них. Проаналізовано доцільність використання різних дефініцій для різних цілей. Обґрунтовано доцільність використання особливостей різних дефініцій у плануванні словникарської роботи.
Досліджено процес реінтеграції наукового знання, результатом якого є виникнення нових значень термінів. Розглянуто семантичні перетворення, які відбуваються під час переосмислення вихідного значення. Доведено, що підґрунтям означених процесів є сема-мотиватор, яка може займати ядерне або периферійне місце у структурах вихідного й похідного значень. Виокремлено наукові галузі, що мотивують семантичні процеси перетворення наявних термінів і появу нових термінологічних значень.
У статті здійснено огляд навчальних підручників із термінознавства, ділової мови, фахового спрямування зазначеного періоду, де є відповідні розділи про терміни, термінологію, терміносистему. Окремо розглянуто книжки, у яких описано вузькофахові терміносистеми, їхні мовні особливості, становлення, розвиток і функціювання.
У статті на одному «хрестоматійному» прикладі порівняно синтаксичні конструкції, що описують граничну перехідну дію, результатову подію та перебування в результатовому стані, п’ятьма мовами: англійською, німецькою, російською, польською та українською.
У статті розглянуто 101-ну мовознавчу терміноназву, засвідчену в українськомовній частині «Граматики» спілки Адельфотес. Аналіз мотиваційної бази, граматичних і семантичних особливостей, походження номенів та їхніх складників дає підстави стверджувати, що львівським науковцям 1591 року вдалося створити першу систему термінолексики з морфології та фонетики, яка доволі добре надавалася для опису української та грецької мов і стала основою для граматичних праць науковців подальших поколінь.
У статті розглянуто терміносистему гендерної лінгвістики. Окреслено певні проблеми у формуванні термінології, зокрема труднощі у виявленні її складу, наявність значної кількості синонімів і варіантів, розбіжності стосовно визначання й правопису окремих термінів. Наголошено на тому, що заналізована терміносистема, перебуваючи на етапі становлення, потребує всебічного досліджування, унормування та стандартування.
Матеріалом цього дослідження є епістемічна модальність у науково-популярному дискурсі змісту інформаційно-оцінних висловлювань викладачів або студентів, що утворюють мовну тканину різними мовами; використовуючи різноманітні засоби вираження впевненості, сумніву й неповної впевненості в істинності повідомлюваного. Ці засоби є детермінативами, або маркерами, когнітивної діяльності суб’єкта мовлення – викладача або студента.
На основі аналізу матеріалів з української спортивної періодики кінця ХІХ – початку ХХ ст. та тогочасних спеціальних видань, присвячених футболові, тематично покласифіковано українську футбольну лексику та простежено співвідношення національних і чужомовних складників у терміносистемі футболу початкового періоду її формування.
Розглянуто суспільно-політичну лексику й термінологію, яка стала невід’ємним компонентом мови сучасних засобів масової інформації; заналізовано лексико-семантичні процеси, які відбуваються в мові ЗМІ початку ХХІ ст.; виявлено тематичні групи суспільно-політичної лексики й термінології; зілюстровано особливості вживання політичних інновацій в авторському тексті.
У статті розглянуто структуру сучасної української ракетно-артилерійської термінології. Аналіз основних структурних типів цієї частини військової терміносистеми свідчить про її поділ на однослівну й багатокомпонентну. Аналітичні терміни становлять більшість і виявляють стійку тенденцію до зростання їхньої кількості. Доведено, що продуктивнішими є дво-, три- й чотирислівні одиниці. Інші ж структурні різновиди менш уживані через їхню громіздкість. Воднораз вони сукупно засвідчують процес активного творення сучасної військової субмови.