покарання

Стаття присвячена співвідношенню понять “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. У кримінальному праві паралельно використовуються поняття “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. На перший погляд ці поняття здаються тотожними. Принципи часто визначають через загальні засади, і навпаки – загальні засади через принципи. Поширеною у юридичні літературі є позиція, згідно з якою загальні засади мають своїм джерелом окремий принцип призначення покарання чи їх сукупність.

Анотація. Стаття присвячена поняттю, видам та загальній характеристиці корупційних правопорушень, адже короупція є одним із найстійкіших негативних явищ у діяльності органів державної влади й управління. Вона вражає всі сфери суспільного життя, сприяє поширенню організованої злочинності, створює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи й відродження України.

На сьогодні злочинність серед неповнолітніх є дуже актуальною проблемою для багатьох країн світу та зокрема досить великою проблемою для українського суспільства на території нашої держави. Міжнародне співтовариство вкрай стурбоване даним питанням та здійснює численні заходи і затверджує нові правові акти задля вирішення даної проблеми. Тому Україні як державі, яка іде шляхом інтеграції у сучасне європейське суспільство та міжнародну спільноту, є вкрай необхідним переймати досвід у більш розвинених та гуманних сусідів.

Стаття присвячена аналізу питання розвитку доктрини судівського угляду в історії кримінального права. Доведено, що більшість сучасних теорій суддівського угляду носять характер інтегративних учень, що відображається і в сучасних кримінальних кодексах. Наприклад, КК Франції 1992 р. спирається і на ідеї школи “нового соціального захисту”, і на поняття й інститути, вироблені ще класичною школою (що стосується класифікації злочинних діянь, вини, неосудності).

Стаття присвячена аналізу питань призначення покарання відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

Чинне кримінальне законодавство значною мірою удосконалило основні положення інституту призначення покарання. Зокрема, вперше закріплена норма, згідно з якою суду пропонується обирати більш суворий вид покарання з числа передбачених санкцією відповідної статті Особливої частини КК України тільки в тому випадку, якщо менш суворе покарання не здатне забезпечити досягнення встановлених законом цілей покарання. Вказаному припису необхідно слідувати і при призначенні такого виду кримінального покарання, як довічне позбавлення волі.

Досліджено з кримінально-правового та кримінологічного поглядів проблему
домашнього насильства. Зазначено, що нині виникла необхідність у системному аналізі
сфери сімейно-побутових відносин, оскільки в цій сфері виявилися нові кримінологічно
значущі чинники, а також інтенсифікувалися ті чинники, які раніше діяли, що
позначилося на кількісних та якісних ознаках злочинності у сфері сімейно-побутових
відносин. Визначено, що внесення змін до Кримінального кодексу України і
запровадження цим кримінальної відповідальності за домашнє насильство стало

На підставі здійсненого аналізу змісту визначених у законі обов’язків для органів
пробації виявлено проблемні питання, що стосуються виконання покарання у вигляді
позбавлення права обіймати певні посади або займатись відповідною діяльністю
відносно засуджених за злочини у сфері пенсійного та соціального забезпечення України,
а також запропоновано науково обґрунтовані заходи щодо їх вирішення по суті

Проаналізовано питання декриміналізації як методу кримінально-правової політики. Підсумовуючи викладене, констатовано, що декриміналізація як процес офіційного визнання факту втрати певним діянням суспільної небезпеки та вилучення норми, яка раніше встановлювала кримінальну відповідальність за згадане діяння, із КК України, є одним із найдієвіших методів кримінально-правової політики.

Стаття присвячена аналізу депеналізації як методу кримінально-правової
політики. Зроблено висновок, що відсутність єдиного розуміння поняття та суті
депеналізації не дає можливості повною мірою реалізувати цей метод кримінально-
правової політики на практиці. В той же час, він міг би виступити одним дієвих
інструментів реформування вітчизняного кримінального законодавства в умовах
задекларованої гуманізації кримінальної відповідальності та покарання. Як видається,
таким чином можна було б значно скоротити кількість осіб, засуджених до покарань,