У статті автори наголошують, що фортифікаційні ранньомодерні дерев’яно-земляні об’єкти Поділля є практично не досліджені. У науковий обіг вперше вводяться результати натурних досліджень збереженого до сьогодні замчища у с. Коханівка Турбівської селищної громади Липовецького району Вінницької області, а у XVII ст. - м.
На підставі інвентарів Меджибізької волості, топографічних планів та інших документів у статті наводиться розташування, опис споруд та ботанічний опис так званого «італійського саду», який належав власникам міста Меджибожа у XVIII ст. Подаються задокументовані обставини його створення та свідчення його наявності в містобудівній структурі меджибізького передмістя. Зазначаються відмінності саду в Меджибожі від класичних італійських садів. Також на підставі архівних документів доводиться неспроможність припущень про влаштування в Меджибізькому замку резиденції у стилі романтизму.
Цією статтею до наукового обігу вводяться документальні відомості про структуру, стан, функціональне призначення та фактичне використання комплексу фортифікаційних, житлових та господарчих споруд Меджибізького замку у другій половині XVIII ст. Для цього публікується адаптований до сучасного правопису польський текст інвентарних описів Меджибізького замку 1763, 1765, 1767 рр. та його паралельний переклад українською мовою.
У статті на основі документів та публікацій архівних матеріалів подається хронологія турецького та польського перебування в Меджибожі та контролю над Меджибізьким замком. Короткий термін турецького володарювання (в сукупності близько 8 років) і складні для турецької сторони умови на Поділлі 1672-1699 р. ставлять під сумнів поширені наративи про 27 років османської окупації Меджибожа і значний турецький внесок у розбудову Меджибізького замку. Натомість, є свідчення про нездатність турецьких військових утримувати замок та його підрив під час евакуації 1686 р.
Викладено останні результати дослідження літературних джерел та проведених авторами натурних обстежень території замку у Рогатині. Як відомо, м. Рогатин Івано-Франківської області належить до найстаріших міст Західної України. Ще в 1415 р. місто отримало магдебурзьке право, що дало потенціал для інтенсивнішого розвитку поселення. Планувальна структура міста зазнала певних трансформацій з плином часу, проте розташування основних об’єктів міста, таких як церкви, костели, ринкова площа, земляні фортифікації та замок, залишились незмінними.
Охарактеризовано відмінності у вирішенні дерев’яних конструкцій валів до і під час періоду поширення артилерії; виділено проблеми інтерпретації інформації з писемних джерел про існування валів та їхніх супутніх дерев’яних елементів у ХVІ–ХVІІ ст.; наведено згадки про дерев’яні елементи бастіонних фортифікацій у писемних джерелах; проаналізовано іконографічні джерела та трактати з фортифікації ХVІ–ХVІІ ст. на предмет визначення принципів використання дерев’яних елементів для зовнішнього опорядження валів.
Представлено варіативний ряд значень поняття “руїна”. На перший план виноситься розгляд замку в стані руїни як пам’ятки історії та акцентується на важливості збереження цього типу об’єктів власне в стані руїни, пояснюючи це концепцією “місць пам’яті”, розглядаючи замки-руїни як монументи-релікти та осмислюючи їх значення в літературі та фольклорі.
У статті представлено ряд художників, що у своїх творах відображали замки України у ХІХ столітті. На прикладі творів художника-літографа Наполеона Орди проаналізовано стан замкових споруд у ХІХ столітті. На їх основі проведена порівняльна статистика з їх станом у ХХІ столітті. Розглянута тема графічних реконструкцій та реставраційних втручань у пам’ятки архітектури, базованих на дослідженні літографій, акварелей та рисунків ХІХ століття.
У статті сформовано дефініції “замок в стані тривалої руїни” та “архітектурна ревіталізація”. Розглянуто перелік заходів спрямованих на збереження пам’яток архітектури, а саме консервація, реставрація, музеєфікація, пристосування, ремонт (реставраційний), ревалоризація, реабілітація, регенерація, ревіталізація, реконструкція, відбудова, відтворення, реновація та ознакування, щодо їх застосування на прикладі замків в стані тривалої руїни. Визначено, які з перелічених варіантів підходять для збереження даного типу споруд, а які слід відкинути.
У статті вперше застосовано методику комплексного історико-містобудівного
аналізу по відношенню до сформованих за часи Великого князівства Литовського
оборонних комплексів міста Вінниці. Автор співставляє літописні та актові
джерела, історичну картографію та результати сучасних натурних досліджень для
встановлення місць розташування давніх замкових та міських оборонних споруд.
Доводиться теза про утворення первинної урбаністичної структури Вінниці саме за
литовську добу за принципами розпланування міст на руському праві. Виокремлено два