offense

Питання про сувору диференціацію відповідальності і покарання в юридичній літературі виникло на рубежі 50–60-х років. Законодавство ж узагалі до 1958 р. не розглядало кримінальну відповідальність окремо від покарання. В Засадах 1958 року і Кримінальному кодексі УРСР 1960 року з'явилася стаття, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання. Це стало підтвердженням того, що законодавець не ототожнює кримінальну відповідальність і покарання, а йде шляхом розмежування зазначених понять.

Принципи призначення покарання є окремою категорією кримінального права. Думки науковців щодо визначення поняття принципів призначення покарання та їх видів розходяться. Конкретний вичерпний перелік видів таких принципів сформулювати неможливо. Їх може бути безліч. Проте, в кримінально-правовій літературі всі дослідники проблеми призначення покарання обов’язково включають до видів принципів призначення покарання принцип справедливості.

В статті вказується, що честь та гідність особи виступають як важливий чинник і невід’ємна складова її конституційних прав і свобод. Починаючи з античності, у багатьох нормативно-правових актах: римському праві, Дигестах Юстініана, у законодавстві Київської Русі та інших європейських держав прослідковується прагнення шляхом законодавчої політики держави захистити права, честь та гідність в першу чергу привілейованих соціальних класів, а в подальшому і вільних людей.

Стаття присвячена питанням причин, видів та наслідків помилкової криміналізації. Однією з проблем криміналізації суспільно небезпечних діянь є те, що різні фактори можуть спричинити неправильну, або так звану помилкову криміналізацію. Її видами є: 1) необґрунтована криміналізація; 2) надмірна криміналізація; 3) неповна криміналізація; 4) неправильна криміналізація. Необґрунтована (безпідставна) криміналізація полягає у визнанні кримінальним правопорушенням діяння, якому не притаманні достатні для криміналізації характер та ступінь шкідливості (небезпечності).

Стаття присвячена історії становлення кримінального законодавства щодо затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення. В історії вітчизняного кримінального законодавства першою обставиною, що виключає злочинність діяння, був стан необхідної оборони, згадки про яку можна зустріти у “Руській Правді” (ст. 26), “Військовому Артикулі” 1715 р. (ст. 156), “Уложенні про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. (ст. 107) тощо. У Радянському кримінальному законодавстві “Керівні засади кримінального права РРСФР” 1919 р. передбачали як таку обставину також лише необхідну оборону (ст. 15).

Стаття присвячена співвідношенню понять “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. У кримінальному праві паралельно використовуються поняття “загальні засади призначення покарання” та “принципи призначення покарання”. На перший погляд ці поняття здаються тотожними. Принципи часто визначають через загальні засади, і навпаки – загальні засади через принципи. Поширеною у юридичні літературі є позиція, згідно з якою загальні засади мають своїм джерелом окремий принцип призначення покарання чи їх сукупність.

На основі системного підходу здійснено науково-методологічний аналіз дефініції
механізму протидії злочинності як багаторівневої ієрархічної системи. Зазначено, що
кожен рівень побудови визначається власним певним набором елементів, що можна
простежити, якщо розглядати протидію злочинності у тих аспектах, в яких відображено
побічні суспільні процеси й відповідні форми кримінологічного впливу з характерними
їм модусами (методами, засобами, способами). Виснувано, що під механізмом протидії

Анотація. Стаття присвячена поняттю, видам та загальній характеристиці корупційних правопорушень, адже короупція є одним із найстійкіших негативних явищ у діяльності органів державної влади й управління. Вона вражає всі сфери суспільного життя, сприяє поширенню організованої злочинності, створює соціальну напругу, породжує у населення невпевненість у здатності влади здійснити організаційні та практичні заходи щодо подолання системної кризи й відродження України.

Стаття присвячена розгляду теоретичних підходів до визначення терміна «юридична превенція» у контексті широкого та вузького розуміння. Досліджено різні наукові підходи до визначення терміна «юридична превенція» з погляду на кримінальне, кримінальне процесуальне, цивільне, адміністративне законодавство, законодавство про працю. Розкривається сутність поняття «юридична превенція» як профілактика, запобігання та підкреслені всі основні аспекти, пов’язані з нормативно-правовим регулюванням щодо правового явища, яке досліджується.

Досліджено з кримінально-правового та кримінологічного поглядів проблему
домашнього насильства. Зазначено, що нині виникла необхідність у системному аналізі
сфери сімейно-побутових відносин, оскільки в цій сфері виявилися нові кримінологічно
значущі чинники, а також інтенсифікувалися ті чинники, які раніше діяли, що
позначилося на кількісних та якісних ознаках злочинності у сфері сімейно-побутових
відносин. Визначено, що внесення змін до Кримінального кодексу України і
запровадження цим кримінальної відповідальності за домашнє насильство стало