національна безпека

У статті розглянуто питання кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки на прикладі вітчизняного та зарубіжного досвіду окремих країн.

Зокрема, досліджено досвід Литовської Республіки, Латвійської Республіки, Естонської Республіки, Грузії, Республіки Вірменія, Республіки Польща, Швейцарії, Федеративної Республіки Німеччина та Французької Республіки з питань законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки.

У цьому науковому доробку проведено дискусію щодо ролі енергетичної безпеки у національній безпеці. Позиціоновано, що останню треба позиціонувати набагато ширше ніж економічну безпеку, оскільки нині у російсько-українській війні державою-агресоркою енергетична інфраструктура обрана ціллю ведення збройної боротьби, що порушує норми міжнародного-гуманітарного права щодо шкоди цивільному населенню.

У статті розглядаються правові механізми забезпечення інформаційної безпеки. Доведено, що сьогодні як ніколи, коли в Україні йде війна, питання забезпечення інформаційної безпеки набуває особливої актуальності та значущості, оскільки інформаційний простір стає “полем бою” нарівні з воєнним фронтом. Ворожі сили активно використовують інформаційні та психологічні операції для дестабілізації ситуації всередині нашої країни, створення паніки, поширення фейків та підриву довіри до державних інституцій.

У статті проведено аналіз змін до Кримінального кодексу України, внесених під час воєнного стану, у зв’язку зі збройною агресією росії проти України. Обґрунтовано потреби та причини змін до кримінального законодавства, які передбачають жорсткіші покарання порівняно з мирним часом: зміна суспільної небезпеки злочинів, неодмін ність посилення превенції, забезпечення справедливості.

У статті наголошено на особливостях сучасного стану кібербезпеки України та підкреслено важливість застосування ефективного законодавства, метою якого є захист кіберструктури. Охарактеризовано також вплив новітніх міжнародних інструментів та механізмів для боротьби із кіберзагрозами у контексті вітчизняного правового забезпечення.

У статті розглянуто удосконалення державного управління в сфері національної безпеки України відповідно до цілей та викликів у період воєнного стану в Україні. Систематично проаналізовано суть поняття “національна безпека”, його складові та впливові фактори, а також поняття “система забезпечення національної безпеки”. Здійснено аналіз такого важливого документа, як Стратегія національної безпеки України, прийнята Рішенням Ради національної безпеки і оборони від 14.09.2020 р. і введена Указом Президента України від 14.09.2020 р., зокрема передбачених цілей забезпечення національної безпеки.

Розглянуто питання визначення необхідності розробки стратегії протидії незаконним збройним формуванням (НЗФ), визначено зміст та складові елементи стратегії, простежено, як розвиток окремих елементів змінює підходи до стратегії. Акцентовано на складності формулювання стратегії у сфері національної безпеки унаслідок невизначеності в українському законодавстві поняття стратегічних правових актів, їх ієрархії та змісту.

У статті досліджується правове регулювання заборони діяльності політичних партій в Україні та зарубіжних країнах. Ключовим у питанні заборони діяльності політичних партій є питання механізму цієї заборони та його ефективності для захисту фундаментальних прав людини, національної безпеки України та захисту демократичного конституційного ладу. Оскільки інформаційна безпека є важливою лінією фронту, Україна у цій сфері захищає свою незалежність і демократію.

Повномасштабне вторгнення рф створило нові проблеми, пов’язані з державною зрадою. Питання державної зради є актуальним в умовах сьогодення, адже воно завжди залишається важливим для забезпечення національної безпеки, суверенності та недоторканності держави. Державна зрада є серйозною злочинною діяльністю, що може мати колосальні наслідки для майбутнього держави.

У статті обґрунтовано аксіологічно-правові засади екологічної безпеки у сучасному світі, з’ясовано роль ціннісної системи суспільства в соціокультурному механізмі реалізації екологічної безпеки.