права людини

У статті виявлено тенденцій розвитку правових стандартів як міжнародно-правової категорії, визначено зміст цих стандартів та їх класифікацію. З’ясовано, що стандарт у правовому контексті, насамперед слід з’ясувати: чи стандарт – це окрема правова категорія, що закріплює права, свободи та обов’язки; чи стандарт – це правова категорія, що визначає висхідну точку для розвитку норм, але при цьому не породжує чітких прав, свобод та обов’язків.

У статті здійснено аналіз місця та ролі міжнародних інституцій у процесі правосуддя пе- рехідного періоду. Визначено, що концепція правосуддя перехідного періоду є системою механізмів та інструментів, що запроваджуються у певній країні, яка перебуває в стані переходу від збройного конфлікту до пост-конфліктного періоду або від тоталітарного до демократичного режиму.

Досліджено проблеми взаємодії прав людини та державного управління як суспільних інститутів. Аргументовано висновок щодо кореляції їх структури та методології. Доведено існування взаємозалежності між станом розвитку демократичних інституцій у суспільстві та станом дотримання й захисту прав людини, що визначає ефективність влади та її здатність реалізовувати свої функції.

Розглянуто проблеми застосування обчислювального підходу до права (обчислювальне право) в контексті можливого обмеження прав людини: права на справедливий суд, на повагу до приватного та сімейного життя, на свободу та вільний розвиток особистості. Наведено приклади законодавчого регулювання обчислювального права в Європейському Союзі (далі – ЄС), Німеччині та Україні, яке допускає його використання за певних умов.

В статті досліджено цифрові права людини в епоху глобалізації. Зауважено, що поява феномену – цифрових прав людини пов’язано з виникненням свободи доступу до Інтернету, а також визначення потенційного «right to be forgotten» (права вимагати видалення персональних даних, конфіденційної інформації про особу з результатів пошукових сервісів).

Міжнародний захист прав людини – це одне із найважливіших завдань сучасного міжнародного права та пов’язане з поняттям «стандарти прав людини». За допомогою стандартизації прав та свобод людини і громадянина можливо визнати ту чи іншу правову систему демократичною, тобто такою, яка відповідає демократичним цілям розвитку людства. Значну роль у захисті прав людини відіграють міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров’я, і тому виникає необхідність їхнього дослідження.

У статті проводиться порівняльний аналіз природи прав людини в державах ісламської правової сім'ї відповідно до встановлених західними державами норм. Висвітлюються особливості ставлення мусульманських, арабських держав до міжнародно-правових актів, що регулюють питання захисту прав людини. Визначається основна проблема відсталості ісламських теократичних держав від демократичних та правових засад щодо питань захисту прав людини, які сформувались у Європі та світі.

Розглянуто основоположні та світоглядні ідеї найвідоміших мислителів періоду
Нового часу. Досліджено історичне формування інституту прав людини у далекоглядних
ідеях визначних мислителів. Ю. Ліпсій у своїх працях зазначає, що природне право є
певним правом людини на життя, що закладено самою природою. Він звертає свою увагу
також на розум та совість людини, що покликані як суддя визначати вчинки із
застосуванням здорового глузду та виокремлював їх як аморальні та моральні. Гуго Гроцій

Проаналізовано правові позиції Європейського суду з прав людини, сформованих у процесі розгляду справ, що стосувалися порушення прав людини через дискримінацію за мовною ознакою (дискримінація на ґрунті мови) під час реалізації права на освіту. На основі проаналізованих правових позиції можна пояснити необґрунтованість вимог деяких представників меншин здійснювати навчальний процес винятково мовою національної меншини, ігноруючи навчальний процес державною мовою.

З’ясовано сутність народного суверенітету як правового феномену та запропоновано його авторське визначення для науки конституційного права. Доведено, що “народний суверенітет” є складним правовим поняттям, яке складається з двох взаємопов’язаних та взаємодоповнювальних елементів – “суверенітет” та “народ”, які формують цілісну правову категорію, яка одночасно є основоположним принципом сучасного конституціоналізму.