закон

У статті досліджено сучасні засади правового регулювання захисту персональних даних, що зумовлено актуальністю питань, пов’язаних безпосередньо із захистом персональних даних, зокрема поширенням діджиталізації суспільства і щоденним використанням інтернету. Це дасть можливість урахувати виклики та загрози, що виникають у межах сучасного розвитку гро мадянського суспільства та демократичної і правової держави в Україні, серед яких і несанкціо новане поширення персональних даних у соціальних мережах, що передовсім містить негативну правову характеристику.

Розглянуто питання щодо відповідності національних стандартів забезпечення права особи на захист міжнародним стандартам. Відзначено, що одним із основних завдань сучасного міжна родного права є забезпечення міжнародного захисту прав людини та встановлення норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права. Ці норми спря мовані на гарантування прав і свобод особи, які передбачені міжнародними угодами.

Анотація. У статті розглянуто питання нормативно-правового регулювання діяльності Президента України, зокрема, визначення повноважень Президента України в Конституції України та проблем нормативно-правового регулювання реалізації повноважень Президента України на законодавчому рівні.

У статті з’ясовано вплив релігійного чинника на формування правової ідеології українського суспільства у сучасних реаліях, що нерідко має неоднозначний та суперечливий характер при формуванні новітнього механізму реалізації прав і свобод людини та громадянина.

У статті розглянуто проблеми нормативно-правового врегулювання повноважень Конституційного Суду України на рівні Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України”, питання достатності обсягу повноважень Конститу- ційного Суду України та можливості їх вдосконалення шляхом значного розширення з метою якісного забезпечення виконання функції охорони Конституції України.
Проаналізовано зарубіжний досвід щодо особливостей повноважень органів конституційного контрою, зокрема таких держав, де застосовуються американська, французька чи австрійська моделі.

Розглянуто питання визначення поняття "кримінально-правова кваліфікація". Відзначено, що для регулювання найважливіших суспільних відносин, державою приймаються закони, якими встановлюються загальноприйняті правила поведінки. Закон про кримінальну відповідальність є одним із важливих засобів охорони життя, здоровʼя, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, державного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.

У статті розглянуто сутність природи феномену агресії та схарактеризовано її як детермінуючий чинник протиправної поведінки людини. Розглянуто різноманітні визначення поняття агресії як одного із внутрішніх глибинно-психологічних детермінант поведінки. Обґрунтовано, що агресія, як попередньо детермінована та соціально обумовлена поведінка, перебуває у нерозривному зв’язку із задоволенням основних життєвих потреб особистості.

Анотація. Актуальність зазначеної проблематики полягає в аналізі наявних у пра- вовій доктрині підходів до інтерпретації праворозуміння як ключової категорії юрис- пруденції. Розкрито природу професійного праворозуміння як його окремого рівня (ви- ду). Окреслено особливості професійного праворозуміння юристів-практиків у різних правових сім’ях сучасності.

У статті здійснено теоретико-правове дослідження релігійних організацій як учасників дискурсу концепції прав людини, з’ясування особливостей сприйняття ними прав людини в історичному контексті. Доведено, що внесок західних і східних релігійних організацій у розвиток концепції прав людини не є гомологічним. Теорія прав людини є надбанням західної цивілізації, і природно, що західні релігійні організації (як католицькі, так і протестантські) розвивають свої вчення про права людини в цій культурній парадигмі.

Проаналізовано наявні у сучасному науковому дискурсі доктринальні дефініції “правоутворення” та окреслено характерологічні ознаки даного феномену. На основі узагальнення різних підходів до дефініції “правоутворення” визначено такі його ознаки: 1) вживається у різних аспектах; 2) тривалість правоутворення; 3) містить як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники; 4) в результаті правоутворення утворюються правові норми. Оскільки правоутворенння є тривалим процесом, то воно може бути по- ділене на певні етапи.