Анотація. У статті розглянуто питання нормативно-правового регулювання діяльності Президента України, зокрема, визначення повноважень Президента України в Конституції України та проблем нормативно-правового регулювання реалізації повноважень Президента України на законодавчому рівні.
У статті з’ясовано вплив релігійного чинника на формування правової ідеології українського суспільства у сучасних реаліях, що нерідко має неоднозначний та суперечливий характер при формуванні новітнього механізму реалізації прав і свобод людини та громадянина.
У статті розглянуто проблеми нормативно-правового врегулювання повноважень Конституційного Суду України на рівні Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України”, питання достатності обсягу повноважень Конститу- ційного Суду України та можливості їх вдосконалення шляхом значного розширення з метою якісного забезпечення виконання функції охорони Конституції України.
Проаналізовано зарубіжний досвід щодо особливостей повноважень органів конституційного контрою, зокрема таких держав, де застосовуються американська, французька чи австрійська моделі.
Розглянуто питання визначення поняття "кримінально-правова кваліфікація".
Відзначено, що для регулювання найважливіших суспільних відносин, державою приймаються закони, якими встановлюються загальноприйняті правила поведінки.
Анотація. Актуальність зазначеної проблематики полягає в аналізі наявних у пра- вовій доктрині підходів до інтерпретації праворозуміння як ключової категорії юрис- пруденції. Розкрито природу професійного праворозуміння як його окремого рівня (ви- ду). Окреслено особливості професійного праворозуміння юристів-практиків у різних правових сім’ях сучасності.
У статті здійснено теоретико-правове дослідження релігійних організацій як учасників дискурсу концепції прав людини, з’ясування особливостей сприйняття ними прав людини в історичному контексті. Доведено, що внесок західних і східних релігійних організацій у розвиток концепції прав людини не є гомологічним. Теорія прав людини є надбанням західної цивілізації, і природно, що західні релігійні організації (як католицькі, так і протестантські) розвивають свої вчення про права людини в цій культурній парадигмі.
Проаналізовано наявні у сучасному науковому дискурсі доктринальні дефініції “правоутворення” та окреслено характерологічні ознаки даного феномену. На основі узагальнення різних підходів до дефініції “правоутворення” визначено такі його ознаки: 1) вживається у різних аспектах; 2) тривалість правоутворення; 3) містить як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники; 4) в результаті правоутворення утворюються правові норми. Оскільки правоутворенння є тривалим процесом, то воно може бути по- ділене на певні етапи.
В статті вказується, що честь та гідність особи виступають як важливий чинник і невід’ємна складова її конституційних прав і свобод. Починаючи з античності, у багатьох нормативно-правових актах: римському праві, Дигестах Юстініана, у законодавстві Київської Русі та інших європейських держав прослідковується прагнення шляхом законодавчої політики держави захистити права, честь та гідність в першу чергу привілейованих соціальних класів, а в подальшому і вільних людей.
Стаття присвячена аналізу основних моделей криміналізації діянь.
На основі врахування принципів та підстав криміналізації (декриміналізації) законодавчий орган створює нову кримінально-правову норму (або навпаки змінює чи скасовує існуючу). При цьому розробляються попередні моделі нової норми, які повинні відповідати різним, подекуди суперечливим вимогам.
Стаття присвячена характеристиці злочинної організації як форми співучасті.
Констатовано, що кримінального-правовій доктрині протягом тривалого часу відома розглядувана форма співучасті, утім правознавців або бачили таке формування в якості одного з різновидів організованої групи, або ж виокремлювали її як окрему форму співучасті. Деякі автори взагалі мають сумніви стосовно доцільності існування такого інституту. У зв’язку з цим виникає багато проблем щодо суті й змісту поняття злочинної організації та її основних ознак, що породжує безперервні дискусії серед вчених.