З’ясовується особливість сутнісних властивостей людини у природно-правовому просторі що полягає у можливості вибору людиною того чи іншого виду власної поведінки, а також проблем самооцінки, системи цінностей, ціннісних орієнтацій та свободи людини.
Наголошується на процесі особистісного буття, що протікає як постійна боротьба протилежностей між зовнішнім і внутрішнім у самореалізації і життєдіяльності людини, а також, на тому, що людина, здійснюючи життєдіяльність в онтологічному просторі, на основі норм природно-правового і соціоприродного простору формує внутрішні життєві плани, стратегії й установки.
Акцентується увага на тому, що досліджувати природу і сутність людини можна за двома основними підходами: природним і надприродним, беручи за основу те, що вона є істотою активною, діяльною і вільною, сама визначає параметри свого правового буття. Природний (натуралістичний) підхід полягає в тому, що людина є результатом розвитку природи, через що її (людину) розуміють і пояснюють як природну, зважаючи на всі наслідки такого розуміння. Надприродний підхід, навпаки, полягає в тому, що людина є породженням певної нематеріальної духовної першооснови, що визначає надприродну природу людини.
Людське суспільство, по суті, пов’язане з природним правом, оскільки це право самоорганізується, і люди за своєю природою також схильні до самоорганізації. Права людини є основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий простір існує як певна міра дотримання прав людини, що дані їй від природи, а також як міра істинності і відповідності поведінки людини нормам онтологічного простору. Людина в онтологічному і природно-правовому просторі наділена автономією, що полягає в пріоритеті її суб’єктивних прав. За умови розвитку людини в колективі кожен член цього колективу повинен сприйматися як індивід, з неповторним «набором» властивостей.
Для розкриття природи людини дуже важливо те, що людина ніколи не сформується як людина і не розкриється для світу без стійкого відчуття внутрішньої свободи, тобто такої свободи, що припускає свободу від будь-яких ідеологічних догм.
1. Abramov A. Y. (2006). Funktsyy pravosoznanyia y ykh rol v realyzatsyy funktsyi prava [The functions of legal awareness and their role in the implementation of the functions of law]. Pravovedenye. № 5. P. 30-31. 2. Rozov M. A. (1988). Problema cheloveka y humanytarnыe nauky [The problem of man and the humanities]. Novosybyrsk. 432 p. 3. Omelchuk O. M. (2012). Vplyv suspilnoi morali na povedinku liudyny [The influence of social morality on human behavior]. Pedahohichnyi dyskurs. Vyp. 12. P. 250-253. 4. Hehel H. V. F. (1990). Fylosofyia prava [Philosophy of Law] : per. s nem.; red. y sost. D. A. Kerymov y V. S. Nersesiants ; avt. vstup. st. y prym. V. S. Nersesiants. M. : Mysl. 524 p. 5. Slyvka S. S. (2010). Filosofiia prava [Philosophy of Law] : navch. posib. K. : Atika. 264 p. 6. Slyvka S. S. (2012). Filosofiia prava [Philosophy of Law] : navch. posib. K. : Atika, 2012. 256 p. 7. Hryshchuk O. (2007). Liudska hidnist u pravi: filosofski problemy [Human dignity in law: philosophical problems]. K. : Atika. 432 p. 8. Ermolenko A. N. (1994). Эtyka otvetstvennosty y sotsyalnoe bytye cheloveka [Ethics of Responsibility and Human Social Being]. Kyev : Nauk. dumka. 200 p. 9. Ylyn Y. A. (1994). O sushchnosty pravosoznanyia [About the essence of justice]. Sobr. soch. : v 10 t. M. : Rus. knyha. T. 4. 624 p. 10. Bachynyn V. A. (2000). Moralno-pravovaia fylosofyia [Moral and legal philosophy]. Kharkov : Konsum. 208 p.