поведінка

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз дефініції правомірної поведінки, осмисленні її критеріїв, видів, механізму формування та реалізації у сучасних обставинах. Правомірна поведінка як вид соціальної поведінки є складним процесом взаємодії людини та права. Ця взаємодія полягає у впливі права на поведінку індивідуума, який керуючись усталеною в його свідомості системою цінностей, обирає власну модель поведінки.  Саме цінності формують та характеризують внутрішній світ індивідуума: його духовний стан, волю, почуття, розум, ставлення до макрокосмосу.

Анотація. Розглянуті проблеми метаантропологічної узгодженості «трансцедентального обміну» у правовій комунікації. Наголошується на результатах діяльності, їхній рушійній силі, яка здатна бути однаково потужним засобом як конструктивної, так і корелюючої дії. Виокремлюється зведення метаантропологічного підходу до способів подолання вияву агресії, нетерпіння, конфліктного висловлювання. Трансцендентальний обмін вибудовується на виявленні щирої зацікавленості долею особи, стримуванні емоцій у конфліктному спілкуванні.

Визначено вплив ціннісних орієнтирів права на формування поведінки людини крізь призму основних концепцій праворозуміння. З’ясовано, що сутність правових цін- ностей відбувається у кількох альтернативних аксіологічних підходів, із яких найбільш обґрунтованими є об’єктивістська та суб’єктивістська концепції. Так, перша визначає, що цінності існують об’єктивно, тобто незалежно від свідомості суб’єкта, а він лише правильно чи неправильно оцінює їх та застосовує у повсякденному житті. Суб’єктивістська концепція передбачає, що цінності творяться (конституюються) сами- ми суб’єктами.

Застосування основних рис людської гідності у здобутті свобод відіграє важливу роль у нашому житті. Адже моральні норми права сприяють ухваленню рішення відповідно до справедливості та гідності людини. Варто зазначити, що застосування права – це вміння правильно і доцільно вживати правові норми. Проте воно має і свої особливості. Застосування тісно взаємодіє з дотриманням, використанням та виконанням, проте може бути і самостійним щодо закону чи винесення рішень суду, де чітко проявляється роль застосування.

Досліджено  особливості  поняття  поведінки,  сутнісний  зміст  якої  на  сучасному
етапі  трансформації  суспільства  розкривається  через  такі  категорії  і  поняття,  як
«людина»,«соціум»,«діяльність»,«суспільні»  і«виробничі  відносини»,«суспільне
життя»,«особистість»  тощо.  Поведінку  розглянуто  як  сукупність  послідовних  учинків
або  систему  дій  людини,  як  практичну,  реальну  або  реалізовану  дію,  яка,  найперше,  є
різновидом  поведінки,  осмисленим  комплексом  учинків.  Доведено,  що  свідома, 

У статті на основі значної джерельної бази комплексно проаналізовано визначення
термінів «поведінка» та «діяльність», простежено розвиток дефініцій у правознавчому
аспекті, з’ясовано їхні основні ознаки та характеристики. Здійснено спробу доведення,
що поняття «поведінка» та «діяльність» становлять основу філософеми девіантної
поведінки.

Досліджено особливості поняття поведінки, сутнісний зміст якої на сучасному етапі трансформації суспільства розкривається через такі категорії і поняття, як “людина”, “соціум”, “діяльність”, “суспільні” й “виробничі відносини”, “суспільне життя”, “особистість” тощо. Поведінку розглянуто як сукупність послідовних учинків або систему дій людини, як практичну, реальну або реалізовану дію, яка, найперше, є різновидом поведінки, осмисленим комплексом учинків.