fortifications

Давні міські укріплення є одним із специфічних видів оборонної архітектури. Разом із будівлями замків, кварталів міськоїжитлової забудови, монастирських комплексів та польових оборонних споруд вони формували особливий вид архітектурно-містобудівних об’єктів. Під час їх будівництва часто поєднувалося вміння як архітектора, будівельника, так і військового інженера. Не так багато об’єктів міської оборонної архітектури дійшло до нашого часу.

Розглянуто історію дослідження фортифікацій, проаналізовано
напрацювання археологів другої половини ХХ – ХХІ ст., котрі вивчали конструкції
оборонних ліній городищ ІХ–ХІІІ ст. на теренах Київської Русі: П. Раппопорта, М.
Кучери, Ю. Моргунова та архітекторів В. Шперка (друга половина ХІХ ст.) та В.
Лук’яненка (ХХІ ст.).
Проаналізовано матеріали про городище ІІІ на території сучасного м.
Коростень на Житомирщині, які опублікували І. Самойловський та Б. Звіздецький. На
основі цих даних, а також за аналогіями з досліджених пам’яток на території

Розглянуто властивості містотворчих чинників у колишніх містах
Ялтушків, Межирів, Поросятків, Мар’янівка, Барок та Берлинці. З’ясовано, що від
початку заснування і впродовж двох століть поступу вони мали спадкові, еволюційні
та змінно-пульсуючі аномалії в розвитку.

The article analyzes the research and design documentation "Historical and
architectural basic plan of the city of Lviv" (2020) in terms of identification and protection of
fortifications. The analysis of the documentation revealed little attention of the authors to the
study and coverage of the stages of development of the fortification lines of Lviv from the XIII
to the XIX century. This approach has led to the debatable identification of many objects by
their historical, urban and architectural value, inaccurate dating, lack of proposals for their

Розглянуто історію дослідження фортифікацій, проаналізовано напрацювання
археологів другої половини ХХ – ХХІ ст., котрі вивчали конструкції оборонних ліній городищ
ІХ–ХІІІ ст. на теренах Київської Русі: П. Раппопорта, М. Кучери, Ю. Моргунова та
архітекторів В. Шперка (друга половина ХІХ ст.) та В. Лук’яненка (ХХІ ст.).
Проаналізовано матеріали про городище ІІІ на території сучасного м. Коростень
на Житомирщині, які опублікували І. Самойловський та Б. Звіздецький. На основі цих даних,

Розглянуто властивості містотворчих чинників у колишніх містах Ялтушків,
Межирів, Поросятків, Мар’янівка, Барок та Берлинці. З’ясовано, що від початку
заснування і впродовж двох століть поступу вони мали спадкові, еволюційні та змінно-
пульсуючі аномалії в розвитку.

У статті виконано аналіз науково-проектної документації «Історико-
архітектурний опорний план міста Львова» (2020 р.) в аспекті ідентифікації та охорони
пам’яток фортифікаційного будівництва. Аналіз документації виявив малу увагу авторів до
вивчення та висвітлення етапів розвитку фортифікаційних ліній Львова від ХІІІ до ХІХ ст.
Такий підхід привів до дискусійної ідентифікації багатьох об’єктів за їх історико-
містобудівною та архітектурною цінністю, неточного їх датування, відсутності

Формування та розвиток центральної частини Чернівців - тривалий
особливий історичний процес. Поселення, що виникло в XIV столітті, зазнало
серйозних перетворень міської струткури, що відбувалися протягом XVIII-XX
століть. Ці перетворення слугували важливим чинником постійного творення
оновленого плану міста, зміни його структурного районування і ця тенденція діє
досі. Історичний центр міста протягом тривалого часу змінював свою
структуру, розміри, функціональну організацію. Метою дослідження є вивчення

Замок у Ягільниці один з зразків бастіонних укріплень на території України, де
до сьогодні у частині периметру збережений кам'яний ескарп. Метою дослідження є
узагальнення відомостей стосовно ґенези укріплень та визначення типу оборонних
споруд замку у Ягільниці. У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що у
Ягільниці реалізовано тип укріплень, який пропонований в трактатах з мілітарної
архітектури починаючи з середини ХVІ – початку ХVІI ст. і базований на поєднанні

Автори статті вперше в українській історіографії приділяють увагу
урбаністичній ґенезі подільського містечка Жванець, яке історично сформувалось як
важливий прикордонний пункт. Завдяки географічному розташуванню та рельєфним
особливостям місцевості, держави, яким він належав, вбачали в ньому стратегічне
значення. Незважаючи на це, у науковій літературі питанню містобудівного розвитку
містечка приділено мало уваги, в результаті чого Жванець (станом на 2020 р. – центр
Жванецької об’єднаної територіальної громади) не має візії регенерації історико-