держава

Термін публічне є усталеним терміном, який використовують у науковій та політико-адміністративній термінології західних суспільств. Він позначає певний базовий концепт суспільних відносин, на якому ці суспільства будуються. Широкого вжитку набули такі терміни, як публічна сфера, публічна служба, публічні підприємства, публічне управління, публічна політика. Водночас в Україні, попри певні зміни, що відбулися після 2014 року, до цього часу домінуючим концептом політико-управлінської сфери залишається держава.

У статті охарактеризовано актуальні проблеми міжнародної екологічної безпеки в контексті системного прояву принципів її реалізації, що обґрунтовує необхідність консо- лідації зусиль міждержавних заходів природоохоронного характеру на засадах стійкого та збалансованого розвитку. Розкриваються передумови становлення глобальної еколо- гічної безпеки як невід’ємної частини міжнародних відносин та політики на фоні довготривалої екологічної кризи. Виділяються та обґрунтовуються характерні ознаки глобальної екологічної безпеки та рівні її функціонування за територіальним принци- пом.

У статті представлено та проаналізовано ключові теоретико-методологічні проблеми та перспективи гармонізації національного законодавства до міжнародно-правових стандартів. Виокремлено виокремити чотири етапи гармонізаційних процесів: етап формування національно-правового механізму (програми) гармонізації законодавства України із міжнародними правовими стандартами.

У статті окреслено особливості розвитку взаємодії суб’єктів кодифікації національного трудового законодавства. Відзначено, що рівень дійсної реалізації прав працівниками і роботодавцями визначає і характер взаємодії суб’єктів кодифікації трудового законодавств, що виникає у зв’язку з процесом реалізації громадянами конституційного права на працю. Тому для забезпечення рівних можливостей участі у кодифікаційних роботах працівників і роботодавців у Трудовому кодексі України варто чітко визначити їх основні права.

У статті розкрито феномен релігійної ідентичності в межах філософсько-правового дискурсу. Визначено два найпоширеніших підходів до розуміння релігійної ідентичності: Перший підхід, розглядає дефініцію релігійної ідентичності як категорію релігійної свідомості, змістом якої є розуміння співвідношення з ідеями й цінностями, вона актуалізує загальну релігійну самохарактеристику індивідуума, тобто індивідуальне ставлення до священного, що може бути виражене в особистісній установці людини стосовно надприродних особливостей окремих символів.

У статті розкрито механізми впливу релігійних організацій на міжнародні відносини та динаміку їх впливу на вирішення міжнародно-правових проблем в умовах глобалізації. В умовах глобалізації світових процесів й зростання тенденцій до взаємозалежності в міжнародних відносинах релігія виступає оптимальним модусом самоідентифікації окремих країн, міждержавних об’єднань і спілок. Нині простежуємо, зростання кількості міжнародних релігійних організацій і фондів, релігійних партій і рухів, функціонування і діяльність яких має міжнародний характер.

У статті окреслено та проаналізовано активну діяльність релігійних організацій у сфері захисту основоположних прав людини.

У статті розглянуто сутність природи феномену агресії та схарактеризовано її як детермінуючий чинник протиправної поведінки людини. Розглянуто різноманітні визначення поняття агресії як одного із внутрішніх глибинно-психологічних детермінант поведінки. Обґрунтовано, що агресія, як попередньо детермінована та соціально обумовлена поведінка, перебуває у нерозривному зв’язку із задоволенням основних життєвих потреб особистості.

У статті розкрито потенціал громадських організацій у формуванні правової ідео- логії українського суспільства. Розкриваючи роль діяльності громадських організацій у формуванні правової ідеології українського суспільства визначено такі їх функції у цьому процесі: громадянської та професійної соціалізації; функцію комунікації; норма- тивно-регулятивну, організаційну, опозиційну, захисну, виховну та кадрову функції.

У статті обґрунтовано положення про доцільність вважати правову ідентичність як особливу форму соціальної ідентичності та розкрито її сутність як юридичної категорії.