right

У статті з’ясовано детермінуючі ознаки справедливості як правової цінності крізь призму сучасного правоворозуміння. Відзначено, що справедливість є однією із найважливіших проблем сучасності, що відображує надскладні діалектичні процеси правового розвитку глобального суспільства. Вона як цінність формує світоглядні установки соціуму, бачення людей свого майбутнього, їх відвічні прагнення до гармонії та досконалості суспільних взаємовідносин. А також дозволяє всебічно осмислити сенс і зміст сучасних процесів державо- та правотворення.

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз дефініції правомірної поведінки, осмисленні її критеріїв, видів, механізму формування та реалізації у сучасних обставинах. Правомірна поведінка як вид соціальної поведінки є складним процесом взаємодії людини та права. Ця взаємодія полягає у впливі права на поведінку індивідуума, який керуючись усталеною в його свідомості системою цінностей, обирає власну модель поведінки.  Саме цінності формують та характеризують внутрішній світ індивідуума: його духовний стан, волю, почуття, розум, ставлення до макрокосмосу.

Визначено вплив ціннісних орієнтирів права на формування поведінки людини крізь призму основних концепцій праворозуміння. З’ясовано, що сутність правових цін- ностей відбувається у кількох альтернативних аксіологічних підходів, із яких найбільш обґрунтованими є об’єктивістська та суб’єктивістська концепції. Так, перша визначає, що цінності існують об’єктивно, тобто незалежно від свідомості суб’єкта, а він лише правильно чи неправильно оцінює їх та застосовує у повсякденному житті. Суб’єктивістська концепція передбачає, що цінності творяться (конституюються) сами- ми суб’єктами.

У статті визначено правові імперативи толерантизації суспільних відносин. Проблема толерантності пов’язана з низкою принципових філософсько-світоглядних питань, які торкаються розуміння людини, її ідентичності, громадянської позиції, можливостей і меж націє- й державотворення, демократизації суспільного життя, діалогу культур і цивілізацій, пошуку «софійного» дискурсу толерантності. 

В статті вказується, що честь та гідність особи виступають як важливий чинник і невід’ємна складова її конституційних прав і свобод. Починаючи з античності, у багатьох нормативно-правових актах: римському праві, Дигестах Юстініана, у законодавстві Київської Русі та інших європейських держав прослідковується прагнення шляхом законодавчої політики держави захистити права, честь та гідність в першу чергу привілейованих соціальних класів, а в подальшому і вільних людей.

У статті розглядаються проблемні питання рівності, толерантності і недискримінації у правоохоронній діяльності, розкриваються особливості комунікації працівників правоохоронних органів в сучасному мультикультуральному суспільстві. Визначено, що проблема комунікативної толерантності працівників правоохоронних органів нині є вкрай актуальною, позаяк це є необхідна риса, що визначає характер і специфіку взаємовідносин правоохоронця з оточуючими, враховуючи його особистий досвід, інтереси, схильності, моделі поведінки та особливості спілкування.

Проаналізовано питання особливості особи неповнолітнього корисливого злочин-
ця. Підсумовуючи викладене, констатовано, що проведене дослідження соціальної
сутності особи неповнолітніх, які вчиняють корисливі злочини, показує, що негативні
риси у таких осіб доволі різноманітні й виражені різною мірою. Водночас надзвичайно
важливе виокремлення типових ознак особи неповнолітніх корисливих злочинців,
оскільки це сприятиме чіткішому розумінню мотивації злочинної поведінки цієї групи

Здійснено філософсько-правовий аналіз взаємодії, взаємозалежності та взаємо-впливу права та правової свідомості. Досліджено, що правосвідомість є супутникомправа, а тому ми можемо виокремити притаманні їм спільні риси, а саме: вониналежать до єдиної правової системи; виконують нормативно закріплені функції;характеризуються певною структурою; обумовлюються спільними соціально-економіч-ними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами.

З’ясовано, що праву властиві всі предикати цінності. По-перше воно становить ціннісну, а отже, й ієрархічну, упорядковану, субординовану суспільну систему, функцією якої є збереження, відтворення та підтримання рівноваги соціального буття; подруге, оскільки право є ціннісним за своєю природою утворенням, орієнтованим на реалізацію вищезгаданої функції, то воно є деякою системою “належного бути”, а отже, системою загальнообов’язкових, семантично (стосовно змісту) орієнтованих ідеальних утворень – норм соціальності та комунікації людей.