rule of law

Здійснено філософсько-правовий аналіз наявних підходів до дефініції “перехідного правосуддя” та сформовано авторську позицію щодо його розуміння. Виокремлено дві особливості виникнення моделі перехідного правосуддя: 1) досліджувана модель вбудо- вана на практичному досвіді, а вже пізніше стала основою теоретичних учень про пере- хідне правосуддя; 2) ця модель виникає за ініціативою міжнародної спільноти як реакція на багаторазові порушення прав людини.

У статті проаналізовано принципи правосуддя як основу функціонування судової системи. Зазначено, що упродовж останніх років збільшився науковий інтерес до гарантій реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а також теоретичних основ і принципів (засад) здійснення правосуддя. Підкреслено, що конституційна модель державної влади, яка здійснюється на основі поділу самостійних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зумовила нові стимули розвитку українського суду в загальній системі органів державної влади.

Корупція є соціально-політичним явищем, яке зумовлене недосконалістю функціонування державних і суспільних інститутів. Це негативне явище проникає в усі сфери життя суспільства і здійснює негативний вплив на розвиток економічного, соціального і політичного життя в країні, є загрозою для національної безпеки та державності, несумісне з принципами демократичного, правового і соціального устрою. Необхідність безкомпромісної боротьби з корупцією в демократичній, правовій державі не потребує доведення.

У статті розглядається поняття та характеристика державного примусу в контексті принципу правової держави, верховенства права та законності. Правова держава не заперечує та не може заперечувати реалізацію примусового впливу, але не визнає примусу, який не засновано на праві. Зазначається, що у правовій науці відсутній загальновизнаний підхід до інтерпретації державного примусу. Державний примус по- різному визначається дослідниками.

Сьогодні реальною вимогою часу є пріоритет права над політикою сваволі влади, що визначає устрій любої правової держави. Ідея правової держави нерозривно пов’язана з ідеєю суверенності народу, підпорядкуванням держави суспільству. Реалізація принципів правової держави, яка фактично обмежує себе правами і свободами людини, верховенство права, як загально гуманістична цінність, призводять до розширення сфери приватно-правового регулювання, які виникають переважно між суб’єктами громадянського суспільства, забезпечуючи умови його функціонування.

В загальному демократію слід розуміти як політичну форму правління в державі, що здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано за допомогою обраних представники (представницька демократія). Аналіз іноземної літератури дав можливість узагальнити ознаки демократії. Проте вказано, що вони мають виключно формальний характер. Саме якість цих інститутів відображає реальність демократі.

Стаття присвячена аналізу питань призначення покарання відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

У статті окреслено роль правової культури та її вплив на формування і розвиток правового суспільства, оскільки будівництво громадянського суспільства, демократичної, правової держави – це не тільки внутрішньополітична потреба, але й зовнішня необхідність, яка диктується розвитком України в умовах глобалізації. По суті, за всієї різноманітності світ єдиний у тому, що справжній прогрес здійснюється лиш там, де створені суспільні умови для розкриття головного ресурсу цивілізації — людини.

Розглянуто проблему реалізації засади верховенства права в системі засад
кримінального провадження. На основі аналізу кримінального процесуального
законодавства України та наукових джерел досліджено питання універсальності
верховенства права в системі засад кримінального провадження через поширення дії
зазначеної засади на інститути кримінального провадження. Зроблено висновок про те, що
в засаді верховенства права проявляється вимога процесуальної неупередженості, яка
формально зв’язана раціональними й розумними обмеженнями, встановленими законом.

Побудова демократичної, правової держави немислима без утвердженнясправедливості, правової і матеріальної захищеності особи, взаємної відповідальностіособи і держави, удосконалення законодавства і правової культури в цілому. Державно-правове і національно-культурне відродження можливе лише за умови поваги довласної історії, її світоглядно-філософських гуманістичних традицій, які лежать в основінашої ментальності, визначають характер нації і сутність правової культури.