суспільство

З’ясовано, що перехідний стан розвитку суспільства завжди характеризується нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людей. Соціальні зміни можуть бути як негативними, так і позитивними, адже суспільство – це живий організм, який повинен оновлюватися, розвиватися, змінюватися. Важливо, щоб саме аномічні стани, кризово-перехідні переходили у стабільні, оновлені соціально-правові взаємовідносини між членами соціуму в межах державного поля, а не заглиблювалися в кризовий занепад.

Наукова стаття присвячена дослідженню питань діяльністі органів місцевого самоврядування в період дії правового режиму воєнного стану у забезпечені функціонування суспільства, характеристики поняття, компетенції та ознак органів місцевого самоврядування, видів органів місцевого самоврядування. У статті розглянуто наукові і нормативно-правові підходи до визначення найважливіших функцій місцевої влади, зокрема, забезпечення конституційних прав та безпеки громадян. Місцеве самоврядування в період дії воєнного стану щоденно стикається з багатьма викликами.

Наукова стаття присвячена дослідженню питань діяльністі органів державної влади в період дії правового режиму воєнного стану у забезпечені функціонування суспільства, характеристики поняття та ознак органів держави, видів органів держави. У статті розглянуто наукові і нормативно-правові підходи до визначення найважливіших функцій держави, зокрема, забезпечення безпеки громадян. 24 лютого 2022 року російська федерація, порошуючи норми міжнародного права здійснила повномасштабне вторгнення на територію України.

У статті з’ясовано детермінуючі ознаки справедливості як правової цінності крізь призму сучасного правоворозуміння. Відзначено, що справедливість є однією із найважливіших проблем сучасності, що відображує надскладні діалектичні процеси правового розвитку глобального суспільства. Вона як цінність формує світоглядні установки соціуму, бачення людей свого майбутнього, їх відвічні прагнення до гармонії та досконалості суспільних взаємовідносин. А також дозволяє всебічно осмислити сенс і зміст сучасних процесів державо- та правотворення.

У статті розглянуто сутність природи феномену агресії та схарактеризовано її як детермінуючий чинник протиправної поведінки людини. Розглянуто різноманітні визначення поняття агресії як одного із внутрішніх глибинно-психологічних детермінант поведінки. Обґрунтовано, що агресія, як попередньо детермінована та соціально обумовлена поведінка, перебуває у нерозривному зв’язку із задоволенням основних життєвих потреб особистості.

З’ясовано, що в основі української національної ідеї, серед інших чинників, лежить формування правосвідомого громадянина з правомірним вектором особистісного розвитку. Ми бачимо, що навіть в час війни українці намагаються контролювати дотримання норм права і закону. Активна діяльність усіх правоохоронних структур по забезпеченню правопорядку і попередженню неправомірної поведінки громадян свідчить про прагнення суспільства до правомірного, цивілізованого розвитку навіть в кризово-перехідний період існування нації.

У статті на основі наявних наукових підходів здійснити філософсько-правову кореляцію дефініцій «агресія» та «насильство. Відзначено, що агресія органічно пов’язана з насильством і є його природною основою, як для людського суспільства – соціальної матерії базисом є природне середовище, зокрема, жива матерія, в якій агресія є обов’язковим атрибутом. Проте агресія як явище не є тотожною насильству, як не тотожні жива матерія і соціальна матерія.

Визначено вплив ціннісних орієнтирів права на формування поведінки людини крізь призму основних концепцій праворозуміння. З’ясовано, що сутність правових цін- ностей відбувається у кількох альтернативних аксіологічних підходів, із яких найбільш обґрунтованими є об’єктивістська та суб’єктивістська концепції. Так, перша визначає, що цінності існують об’єктивно, тобто незалежно від свідомості суб’єкта, а він лише правильно чи неправильно оцінює їх та застосовує у повсякденному житті. Суб’єктивістська концепція передбачає, що цінності творяться (конституюються) сами- ми суб’єктами.

Концептуалізовано сутність агресії як філософсько-правового феномену та розкри- то специфіку термінологічної взаємодії “агресія–агресивність”. Відмежування поняття “агресія” і “агресивність” вказує на те, що, з одного боку, не за усякими агресивними ді- ями суб’єкта насправді стоїть агресивність особи як риса, з іншого – агресивність люди- ни зовсім не завжди проявляється в явно агресивних діях. Прояв або не прояв агресив- ності як особистісної риси у певних актах поведінки завжди є результатом складної вза- ємодії трансситуативних і ситуаційних чинників.