У статті проаналізовано семантичну сутність поняття “обмеження” у міждисцип лінарному вимірі. Розгляд наукових джерел дає підстави стверджувати, що правове ре гулювання – це регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою права та всієї сукупності правових засобів.
Поняття “регулювання” (від лат. regulo – правило) означає упорядкування, нала годження, приведення чогось у відповідність з чимось. На нашу думку, регулювати – це визначати поведінку людей та їх колективів, спрямовувати їх функціонування та розвиток, надавати певних меж, цілеспрямовано впорядковувати.
Поряд із цим деякі науковці термін “регулювання” застосовують лише до права як системи норм та деяких інших специфічних правових явищ (правовідносин, актів реалізації норм права). Вони не погоджуються з прийнятим розумінням регулювання суспільних відносин як жорсткого і владного їх нормування державою, законом, оскіль ки, на їхню думку, категорія “регулювання” не тотожна із примусом, жорстким і владним приписом. Норма права встановлює лише модель відносин, у якій суспільні інтереси повинні співвідноситись з інтересами членів суспільства. Поряд з цим право широко використовує такі засоби впливу на поведінку людей, як стимулювання, заохо чення, надання прав тощо.
Обґрунтовано, що для переходу до визначення правового регулювання необхідні відповідні посилання на теорію права, яка надає роз’яснення понять “правового впливу” і “правового регулювання”. Правовий вплив вважається ширшим поняттям, оскільки охоплює нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини не тільки системи спеціальних юридичних засобів (тих, що безпосередньо регулюють ці відносини – норм права, правовідносин, актів реалізації та застосування права), але й інших правових явищ – правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотвор чого процесу тощо.
Запропоновано визначення “правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку”. Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у процесі правового регулювання, так і поза ним).
Проаналізовано “обмеження” і “заборони” саме як правові категорії. Досліджено етимологію слів “обмеження” і “заборона”, їх співвідношення між собою та із суміж ними і синонімічними поняттями, запропоновано авторський варіант розуміння змісту і сутності вказаних понять.
Виокремлено низку особливостей, які характеризують обмеження і заборони як правові категорії (визначаються у нормативно-правових актах; встановлюються задля запобігання можливим проявам зловживання правом; пов’язані зі “звуженням” право вого статусу особи; передбачають специфічну модель поведінки, зокрема обмеження – активну, тобто вчиняти лише те, що визначено межами; заборони – пасивну, тобто утримуватись від вчинення заборонених дій; виконують охоронну і захисну функцію суспільних відносин; їх недотримання супроводжується негативною реакцією держави).
Визначено поняття, ознаки, здійснено класифікацію та виконано системний аналіз обмежень і заборон як засобів правового регулювання. Виконавши аналіз словникової, довідникової, енциклопедичної літератури, а також фахових правових джерел, у статті наводимо сформульовану авторську дефініцію поняття “обмеження”. Специфіка саме цих обмежень і заборон полягає в особливій сфері застосування (вони поширюються на фізичних осіб під час реалізації ними повноважень у межах державної служби); поши рюються на спеціальних суб’єктів (безпосередньо на осіб, що мають правовий статус державних службовців); їх застосування зумовлено спеціальною метою; їм притаманне специфічне, комплексне нормативно-правове регулювання; їх застосування забезпечене державним примусом.
Виявлено характерні ознаки, притаманні обмеженням і заборонам у сфері право вого регулювання (вони є індивідуальними; превентивними; лімітувальними; примусо вими; наявний спеціальний суб’єкт; пов’язані з професійною діяльністю; пов’язані з деліктними нормами) та пояснено їх сутність.
Охарактеризовано нормативну основу визначення і застосування обмежень і забо рон як засобів провового регулювання (матеріальне законодавство, процесуальне зако нодавство, підзаконні нормативно-правові акти). Здійснено класифікацію обмежень і заборон і запропоновано умовно поділяти їх на три групи (особисті, майнові та змішані).
1. Сирота І. М. (2001). Право соціального забезпечення в Україні: підручник. Харків: Одісей. 420 с.
2. Словник української мови: в 11 т. (1977). АН Української РСР, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні; редкол.: І. К. Білодід (голова) та ін. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Т. 8 : Природа-Ряхтливий. Ред. тому: В. О. Винник та ін. 927 c.
3. Загальна теорія права: підручник (2015). За заг. ред. М. І. Козюбри. Київ: Ваіте. 392 с.
4. Юридичний словник. URL: https://violity.com/ua/110413952-yuridichnij-slovnik-redakciya-babiya-b-m ta-insh (дата звернення: 06.02.2024).
5. Загальна теорія держави і права (1997). За ред. В. В. Копєйчикова. Київ: Юрінком. 320 с. 6. Тарахович Т. І. (2010). Правове регулювання та правотворчість: співвідношення понять. Держава і право. Вип. 49. С. 9–16.
7. Платоненко О. С. (2017). Правове регулювання суспільних відносин: теоретичні основи. Заборонні засоби регулювання суспільних відносин. Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення: матеріали міжнар. наук.-практ. конференції. Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація “Істина”. С. 16–18
8. Рабінович П. М. (2021). Основи теорії та філософії права: навч. посіб. Львів: Видавництво ЛОБФ “Медицина і право”. 256 с.
9. Куракін,О. М. (2016). Механізм правового регулювання: теоретико-правова модель: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Харківський національний університет внутрішніх справ. Харків. 40 с.
10. Чемодурова А. (2020) Правове регулювання та його ефективність у сучасному світі. Підприємництво. Господарство і право. 2020. № 4. С. 262–267.
11. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів (2009) / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. Харків: Право. 584 с.
12. Теорія держави і права: підручник (2011) / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіди. Київ: ФОП О. С. Ліпкан. 260 с.
13. Ведєрніков Ю. А. (2008). Теорія держави і права: навч. посіб. Київ: Знання. 333 с.
14. Процевський О. І. (2014). Заборона примусової праці як складова принципу свободи праці. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Право. Вип. 22. С. 30–40.
15. Конституція України. База даних “ Законодавство України” / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 06.02.2024).
16. Настюк В. Я., Бєлєвцева В. В. (2009). Адміністративно-правові режими в Україні: монографія. Харків: Право. 128 с.
17. Полянський Т. Т. (2013). Зловживання правом (загальнотеоретичне дослідження): монографія. Київ: Редакційний журнал “Право України”; Харків: Право. 376 с.
18. Шимон О. М. (2018). Зарубіжний досвід правового регулювання та застосування обмежень і заборон як засобів запобігання адміністративним правопорушенням, пов’язаним з корупцією. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. № 3. С. 169–175.
19. Закон України “Про статус народного депутата України”. База даних “Законодавство України” / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2790-12#Text (дата звернення: 06.02.2024).