консервація

Археологічні пам'ятки є невідновлювальним ресурсом світового значення, що містить матеріальні свідчення минулого. Збереження цих об’єктів для майбутніх поколінь є ключовим завданням сучасної наукової спільноти. Міжнародні документи та хартії відіграли вирішальну роль у формуванні принципів збереження археологічних пам'яток. У дослідженні розглянуто теоретичні засади збереження археологічних пам’яток викладені в міжнародних документах і хартіях ХХ – ХХІ ст., на основі яких сформувалась та продовжує формуватися етика втручань в археологічні об’єкти.

У статті розглянуто етапи формування організаційної структури і законодавчих підстав пам’яткоохоронної діяльності у Східні Галичині періоду Австро-Угорщини на тлі загальнодержавних процесів. Показано, що формування організаційної структури у Східній Галичині відбувалося синхронно із процесами у Відні і контролювалася з центру. Проте, особливістю стало те, що наприкінці ХІХ ст. у Східній Галичині (так само як у Західній) формуються неурядові організації консерваторів, які фактично контролюють всі локальні пам’яткоохоронні процеси.

У статті подано інформацію про історію використання дерева для створення творів мистецтва та архітектури. Проаналізовано сфери застосування деревини, як основи для виготовлення творів мистецтва та архітектурного будівництва. Визначено види виготовлених дерев'яних витворів мистецтва та встановлено їх роль в українській культурі. Стверджується, що збереження цінних творів мистецтва є дуже важливим завданням для реставраційної науки. Автор розкриває причину знищення дерев’яних витворів мистецтва.

У статті сформовано дефініції “замок в стані тривалої руїни” та “архітектурна ревіталізація”. Розглянуто перелік заходів спрямованих на збереження пам’яток архітектури, а саме консервація, реставрація, музеєфікація, пристосування, ремонт (реставраційний), ревалоризація, реабілітація, регенерація, ревіталізація, реконструкція, відбудова, відтворення, реновація та ознакування, щодо їх застосування на прикладі замків в стані тривалої руїни. Визначено, які з перелічених варіантів підходять для збереження даного типу споруд, а які слід відкинути.

Давні міські укріплення є одним із специфічних видів оборонної архітектури. Разом із будівлями замків, кварталів міськоїжитлової забудови, монастирських комплексів та польових оборонних споруд вони формували особливий вид архітектурно-містобудівних об’єктів. Під час їх будівництва часто поєднувалося вміння як архітектора, будівельника, так і військового інженера. Не так багато об’єктів міської оборонної архітектури дійшло до нашого часу.

У статті розкрито історію становлення реставраційної діяльності на
прикладі реставрації замкових руїн в Україні та Європі в період ХІХ-ХХІ ст. Як
приклад розглянуто замки у Вудстоці (Англія), Вільнюсі, Тракаї (Литва),
Гайдельберзі (Німеччина), Варшаві, Іновлодзі (Польща), П'єрфоні (Франція),
Олеську та Острозі (Україна). Проаналізовано позиції щодо реставрації пам'яток
архітектури ряду науковців: Ежена Віолле-ле-Дюка, Алоїза Ріґля, Камілло Бойта
та Яна Захватовича.

Християнство найбільша релігія в Європі.

Розглянуто реставраційні дипломні роботи виконані студентами спеціальності «реставрація творів мистецтва з каменю». Проаналізовано виклики, з якими зустрілися студенти, та методика і аргументація запропонованих відповідей

Історичні цвинтарі є невід’ємною складовою частиною культурного пейзажу кожного міста чи містечка, свідченнями ідеології і духовного життя свого часу. У багатьох населених пунктах України збереглися цвинтарі, які ми тепер називаємо історичними, і які вже сьогодні є потенційними пам’ятками та представляють інтерес для дослідників та шанувальників історії, архітектури, мистецтва.

На основі аналізу літератури та залучення широкого пласту архівних джерел простежено впродовж 1912– 1939 років основні етапи розвитку та становлення однієї із найбільших музейних установ Львова та Галичини – Музею Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Особливу увагу звернено на висвітлення одного із визначальних векторів музейної роботи – науково-фондової роботи.