середмістя

Львів є одним з міст в Україні, яке мало дуже розвинуту систему середньовічних укріплень. Ця система укріплень була збудована у XIII-XIV століттях, багато разів модернізувалася і служила до 18 століття. Проте сьогодні у Львові збереглися у формі архітектурних об’єктів лише малі залишки середньовічних укріплень середмістя – кілька фрагментів оборонної стіни та лише одна оборонна вежа, яка у 16 століття була перебудована у башту. Ці збережені об’єкти відносяться до т. зв.

Предметом аналізу статті є властивості, характеристики та причини перерв успіху історичних міст України. В сферу дослідження попали середмістя з різних за розміром та функціональним призначенням поселень. Вони засвідчують, що традиція інтегрального розвитку середмістя історичних міст України є давньою. Міське самоврядування та магнати в різний спосіб дбали про безпеку, виробничу та торговельну інфраструктури, якісно виправляли громадський простір ринкових площ.

Проблема дослідження етапів розвитку фортифікацій львівського середмістя має давню історію. Ще у ХVІІ ст. вперше висвітленням історії Львова займався Бартломей Зиморович. У своїй праці «Потрійний Львів» він багато уваги приділяє фортифікаціям і подає матеріали і факти щодо їх будівництва. На його працю згодом спиралися інші дослідники, зокрема, Ярослав Відавський, Януш Вітвіцький, Владислав Томкевич та інші. Великий внесок у розкриття невідомих сторінок з будівництва львівських укріплень зробив також Денис Зубрицький, який в 40-х роках ХІХ ст.

Війни змінюють тяглість розвитку міст, а руйнування матеріальної структури та потреби мешканців провокують переоцінку дотихчасових підходів до реконструкції міст. Досвід відбудови міст після другої світової війни поділяється на кілька етапів, які різняться межею компромісу між консервативною та модерністичною традиціями. Історія відбудови Гданська показує, як початкові плани зазнали далекосяжних змін, викликаних прагматичними чи політичними міркуваннями.

Висвітлено методологічні аспекти роботи архітектора в історичному середовищі, розкрито сучасні тенденції та процеси трансформації архітектурно-містобудівної структури історичних міст. Розглянуто та проаналізовано три основні підходи до їх відтворення та трансформації, що їх використовувано на теритирії Східної Європи в другій половині ХХ століття. Розкрито поняття центральної частини історичного міста як структурної одиниці міста та описано методику локалізації його межі.

Розглянуто властивості містотворчих чинників у колишніх містах
Ялтушків, Межирів, Поросятків, Мар’янівка, Барок та Берлинці. З’ясовано, що від
початку заснування і впродовж двох століть поступу вони мали спадкові, еволюційні
та змінно-пульсуючі аномалії в розвитку.

Розглянуто властивості містотворчих чинників у колишніх містах Ялтушків,
Межирів, Поросятків, Мар’янівка, Барок та Берлинці. З’ясовано, що від початку
заснування і впродовж двох століть поступу вони мали спадкові, еволюційні та змінно-
пульсуючі аномалії в розвитку.

У статті описано Характер та фортифікаційний уклад середмість у містах Київщини XVІІ – кінця XVІІІ століть. Збройні війська Польщі, Туреччини, Швеції, Росії впродовж ХVІІ – кінця ХVІІІ століть розгортали в Україні численні фронти воєнних операцій. Відтак, у відповідь загрозам, середмістя та замки у містах починають покращувати: копають рови та насипають вали, бастіони, равеліни та влаштовують додаткові пастки. Підчас розбудови міст використовували природні оборонні чинники – вигнуті береги або гирла річок, які впливали на розмір та конфігурацію абрису середмість.

У статті з’ясовано, що значення середмістя у процесі формування історичного міста України є недооцінене. В результаті аналізу існуючої структури поселення та збереженості історичної забудови визначено, що середмістя потребують збереження культурної самобутності, архітектурної спадщини, локальних цінностей, традицій та ідентичності історичного міста.