У статті наведено філософсько-правовий аналіз проблеми реалізації прав і свобод людини в умовах сучасного правового порядку. Вихідним пунктом дослідження є положення про те, що права людини – це не лише правові конструкти, а насамперед морально-антропологічні категорії, які повинні мати реальне втілення в юридичній практиці. Ключем до розуміння реалізації прав і свобод є не лише їх формальне закріплення в правових актах, а й забезпечення інституційних, соціальних та культурних умов для їх практичної реалізації.
Розкривається роль ключових інституцій правової держави – судової системи, органів державної влади, громадянського суспільства та міжнародних організацій – у гарантуванні та захисті прав людини. Зазначається, що незалежне правосуддя, участь громадян у демократичних процесах, дотримання верховенства права та впровадження міжнародних стандартів є необхідними передумовами подолання декларативного характеру прав.
Окрема частина дослідження присвячена філософській критиці декларативного характеру прав і свобод, що проявляється у розриві між формальними нормами та реальною соціальною практикою. Декларативність є наслідком нехтування гідністю особи, а також відсутності реальних механізмів реалізації правових гарантій. У цьому контексті пропонується відновлення зв’язку між правом і мораллю, заснованого на принципах автономії, рівності та справедливості.
У статті також розглядаються сучасні виклики, що стоять перед реалізацією прав: війна, цифровий контроль, глобальна соціальна нерівність. Ці явища не лише обмежують права особистості, а й змінюють саму структуру правосвідомості. Важливою є потреба розширення філософсько-правових підходів до аналізу цих нових викликів, зокрема шляхом переосмислення понять конфіденційності, безпеки та відповідальності в цифрову епоху.
Особливий акцент робиться на поняттях гідності та правосуб’єктності як фундаментальних умов реалізації прав. Стверджується, що саме визнання особи як носія гідності та автономії створює основу для формування ефективної системи правового захисту. У цьому сенсі права людини треба розглядати не як абстрактні формули, а як засіб забезпечення реальної участі людини в суспільному та політичному житті.
На завершення, у статті доведено, що філософсько-правове обґрунтування реалізації прав і свобод людини – це багатовимірний процес, який охоплює як правові, так і моральні, соціальні та культурні аспекти. Такий підхід дає змогу не лише осягнути сутність прав людини, а й сформулювати практичні рекомендації щодо їх ефективної реалізації в умовах сучасної правової держави.
1. Актуальні проблеми філософії права / Ю. С. Шемшученко. Проблеми філософії права. 2003. Т. I. С. 7– 9.
2. Козюбра М. І. (2012). Співвідношення філософії права і загальної теорії права: історія і сучасність. Філософія права і загальна теорія права. C. 107–115.
3. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 688 с.
4. Пархоменко Н. М. (2010). Гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина: проблеми сутності та змісту. Правова держава: Щорічник наукових праць. Вип. 21. С. 130–137.
5. Бачинський В. А., Журавський В. С., Панов М. І. (2003). Філософія права : слов. Київ : Ін Юре, 408 с.
6. Фальковський А. О. (2007). Складові інтеркультурного правового дискурсу. Актуальні проблеми держави i права. № 36. С. 99–103.